Прикарпатський районний центр Калуш – перший і єдиний в Україні, в якому за державні кошти побудували льодовий палац. Врочисте відкриття палацу за участю міністра спорту Юрія Павленка та обласних високопосадовців відбулося 5 січня. Не минуло й трьох місяців, як дорогий державний подарунок перетворився на чемодан без ручки – нести важко, а кинути шкода.
Калуський льодовий палац звели завдяки цільовій державній програмі розвитку хокею в Україні. Свого часу на цю програму з державного бюджету було передбачено десятки мільйонів гривень. Програма також визначала міста, в яких мають будуватись льодові арени. Це, зокрема, Донецьк, Херсон, Харків. Потрапив до списку щасливчиків і прикарпатський Калуш.
За словами керівників міста, з держбюджету на будівництво льодового палацу в Калуші було виділено 20 мільйонів гривень. Дольова участь міста полягала у виділенні земельної ділянки під будівництво. І сесія калуської міської ради проголосувала за відведення двох гектарів для палацу в парковій зоні. Землю було передано у державну власність. Таким чином, льодовий палац належить державі, і опікується ним безпосередньо управління з питань будівництва та реконструкції спортивних споруд в Україні при Міністерстві молоді та спорту. Керує палацом суддя національної категорії Євген Геренда.
– Не треба дивуватись, що Калуш отримав цей державний грант, – розповідає начальник міського управління у справах сім’ї, молоді, фізкультури і спорту Михайло Клим. – По-перше, у нас є ініціативна людина. Це голова федерації хокею в області Ярослав Дорош. Він свого часу встановив тісні стосунки з федерацією хокею України і відразу активно включився в процес визначення міст, де мали б будуватись ці палаци. Крім цього, його всебічно підтримав міський голова Калуша Ігор Насалик. І тому в нашому місті з’явився такий палац.
Льодова арена стала справжнім подарунком для мешканців невеличкого міста. І діти, і дорослі радо ставали на ковзани та робили свої перші кроки на катку.
Втім, вже незадовго після відкриття арени з’явилося й чимало проблем, які поставили під загрозу саме її існування. Наприклад, палац повинен працювати в такому режимі, щоб вийти на самоокупність. Це було однією з головних вимог керуючого управління. А коли міська влада порахувала видатки на утримання палацу, виявилося, що заробляти він за місяць має 120-130 тисяч гривень. Такий показник для палацу у містечку з населенням приблизно 60 тисяч осіб практично не досяжний. Левову частку видатків, майже 70 відсотків, складає оплата за електроенергію. Адже потрібно утримувати холодильну установку, яка працює цілодобово; обігрівати роздягалки (для цього встановлено два електричних котли). А ще – освітлювати саме льодове поле. Загалом, навіть у холодну пору року палац споживає електроенергії на 50 тисяч гривень за місяць. Зрозуміло, що влітку ця сума ще виросте. Крім цього, потрібно персоналу платити зарплату. А є ще така стаття, як утримання спеціального автомобіля, що чистить, шліфує та заливає лід. Його моторесурс – 150 годин роботи. З них, на час підготовки матеріалу, машина відпрацювала вже 125. Тепер потрібно провести її технічний огляд. Як розповіли працівники льодового палацу, техогляд такої машини коштує 8 тисяч гривень. Крім того, розхід палива у цієї машини – 2,5 літра 95-го бензину за один виїзд на поле. І виїжджати вона має через кожну годину експлуатації льоду. Якщо льодовий палац працює 12 годин на добу, витрата пального складе 30 літрів, а за цінами на кінець березня це понад 160 гривень.
Звичайно, гроші льодовий палац може отримати лише з відвідувачів, адже про проведення серйозних льодових змагань поки що можна лише мріяти. Хто захоче поїхати у невеличке містечко, де немає жодного пристойного готелю, навіть якщо там чудове льодове поле? На сьогодні оплата за послуги палацу складає 20 грн. з дорослої людини і 10 грн. – з дитини віком до 16 років за 45 хвилин катання. Прокат ковзанів – 10 гривень.
– Безумовно, така цінова політика не є рентабельною для палацу, – каже Михайло Клим. – Перед нами стоїть зараз питання: де брати кошти? Як я бачу, то це кошти з бюджету міського, а також з обласного. Звичайно, ми будемо звертатись до сесії міської та обласної рад з проханням дотації для цієї установи. Ми вважаємо, що палац є проектом не тільки міського значення, але й обласного. Адже в нас вже проходили змагання з хокею рівня Вищої української ліги. Дніпропетровські «Вовки» зустрічались з івано-франківською «Ватрою».
Отже, після феєричного відкриття палац став непомірно дорогою іграшкою. І ця дорожнеча ставить під сумнів подальше його існування. Бо не факт, що в умовах кризи обласна чи міська рада захочуть взяти на себе його фінансування. Натомість позиція електроенергетиків непохитна: якщо палац не погасить стотисячну заборгованість за січень-лютий, льодова арена залишиться без електрики. Зрозуміло, що як тільки вимкнеться рубильник струму, арена перетвориться на басейн.

Без державного фінансування Калуський палац приречений на занепад. Рішення будувати такий об’єкт у нерентабельному (з огляду на платоспроможність) місті виглядає як безглузде витрачання державних коштів. Звісно, немає сумніву, що мешканці прикарпатських містечок і сіл мають не менше право на відпочинок і оздоровлення дітей, ніж жителі мегаполісів. Однак, роблячи такі «щедрі подарунки», державні мужі мали б подбати і про їх фінансову підтримку. В іншому разі будівництво дорогих спорткомплексів перетворюється на нікчемний фарс.

Тарас Грень (Галицький Кореспондент, 02.04.2009)

Тарас Грень