Якщо об'єднання під дахом одного міністерства таких доволі різних визначень, як молодь, сім'я, спорт, і має якийсь сенс, то полягає він у тому, що молоді люди й новостворені родини мають «дружити» зі спортом. Але як для занять професійним спортом, так і масовою фізкультурою потрібні спортивні об'єкти, що мають служити високій меті оздоровлення нації. Наразі ситуацію в Україні зі спорудами спортивного призначення інакше як критичною не назвеш.
Федерація футболу веде холодну війну з забудовниками на площі біля НСК «Олімпійський». Бізнесмени доводять своє право на будівництво торговельно-розважального центру документами з Київради, відомство Суркіса звинувачує їх у самовільній зміні проекту і недотриманні норм футбольних інстанцій стосовно близькості подібних об'єктів до футбольних. Поки що проблема далека від розв'язання, бо навіть Кабінет Міністрів, який двічі планував на своїх засіданнях розглянути питання «Олімпійського», так до нього й не дістався. А тим часом міжнародні футбольні чиновники, які цього тижня побували у Києві, приємні для нас висновки зі свого візиту навряд чи зробили, що негативно вплине на заявку України й Польщі стосовно проведення чемпіонату Європи-2012.
У регіонах ситуація не краща. У багатьох містах колишні спортивні осередки позакривали або змінили їхнє призначення на комерційне. Вже не функціонують палаци спорту в Одесі, Харкові, Сіверськодонецьку. Їхній київський «колега», як відомо, став виконувати, скажімо так, більш широкі функції. Від спортивних заходів столичний палац не відмовився, але виставки й концерти гостюють тут регулярно. Часом це заважає проведенню подій, які запланувати заздалегідь неможливо. Нещодавно Віктор Ткаченко, директор Палацу спорту, взятого колективом в оренду аж до кінця 2010 року, на зустріч iз журналістами запросив і напряму причетних до спорту людей, аби ті підтвердили його «алібі» у «відсутності» нелюбові до спорту.
Вступне слово взяв сам пан Ткаченко:
— Упродовж тривалого часу преса й телебачення називали мене ворогом спорту. Але присутні тут генеральний менеджер хокейного «Сокола» Василь Фадєєв, президент баскетбольного клубу «Київ» Олександр Волков і заступник міністра Владислав Миленький підтвердять, що це не так. Ми надаємо перевагу спортивним заходам, лише потім заповнюємо календар виставками та концертами. Та й в оренду спортсменам арену ми здаємо за собівартістю (25 тисяч грн. за день), тоді як іншим — за значно вищими цінами. Концерти зазвичай коштують 40 тисяч, а з'їзд Партії регіонів обійшовся організаторам у 120 тисяч.
Деякі чиновники робили спробу відібрати у нас палац (маються на увазі запити колишнього гуманітарного віце-прем'єра Миколи Томенка й міністра у справах молоді, сім'ї і спорту Юрія Павленка до Фонду держмайна. — Авт.). Але врешті-решт після моєї відвертої розмови з Павленком він відмовився від «військових дій». Ми потроху модернізуємо побудовану в 1960 році арену, але все «потягти» на собі не можемо.

* * *

Треба зауважити, що про свої плани спортсмени мають повідомляти заздалегідь. Прийом заявок на заходи у першому півріччі 2006 року закінчився першого грудня. Але ж ні «Сокіл» у чемпіонаті Білорусі, ні БК «Київ» у Кубку Європи не спроможні передбачити, де й коли їм доведеться грати весняні поєдинки серії «плей-оф». Можна було б сказати, що світ не клином зійшовся на Палаці спорту, якби у столиці були інші споруди. Але похвалитися новими об'єктами не може ні Київ, ні інші міста України. Головною багатьом ввижається проблема землі, адже кошти на будівництво нових арен, певно, знайшлися б. Шкода, що на цій зустрічі не був присутній ніхто з Київради — дуже хотілося б почути їхню думку стосовно розвитку спортивної інфраструктури у столиці.
Дуже емоційним вийшов виступ Олександра Волкова:
— У нашого клубу є бажання й фінансові можливості побудувати нову сучасну арену не тільки для баскетболу, а й для інших ігрових видів спорту. Ви подивіться, де нині виступають гандболісти, — про ці зали я раніше й не чув. А волейбольної команди у столиці взагалі вже немає. Я мрію про проведення в Україні чемпіонату Європи, а для цього Палац спорту вже не підійде, бо потрібна арена на 12 тисяч глядачів. Зараз ведуться розмови про спроби створення нової ліги на зразок першості СРСР — для цього змагання теж треба мати сучасний палац.
Інші держави пострадянського простору зробили гігантський крок уперед у побудові спортивних об'єктів. У невеличкому литовському Каунасі — вісім арен, постійно здають якісь споруди в Московській області, а в Естонії залученням дітей до спорту в нових аренах відволікають їх від негативного впливу вулиці.
За останні два роки ми відвідали десятки кабінетів у намаганнях отримати землю під будівництво, але те, що нам пропонували, не лізе ні в які ворота. То виявиться, що ця земля вже комусь належить, то на цьому місці розташований... цвинтар або ще щось подібне. Тоді як для торговельних центрів місце знаходиться скрізь. Ми вже майже втратили надію на позитивне для нас рішення. При цьому самі себе запитуємо, має ж хтось у місті дбати про розвиток спорту? Має бути стратегія розвитку спорту як у Києві, так і в державі в цілому, але наразі цього немає. Якщо ситуація не зміниться, ми готові до пікетування державних структур. Тільки будемо ставити не намети, а баскетбольні майданчики.

* * *

Не набагато краща ситуація і в київського «Сокола», який, як і збірна України, фінансується з бюджету Києва. Старенький «Авангард», де зараз переважно грає єдиний професійний клуб країни, не задовольняє вимог навіть чемпіонату Білорусі. Постійно грати у Палаці спорту «Сокіл» не може, причому не тільки через зайнятість арени іншими заходами, а й через те, що орендна плата, за словами менеджера команди Василя Фадєєва, для «Сокола» є доволі високою.
При цьому відомо, що українські хокеїсти минулого й сучасності готові вкласти навіть власні кошти у побудову арени. Але землі й дозволу на будівництво чекають і досі. При цьому під час минулорічного візиту до України президент Міжнародної федерації хокею Рене Фазель подарував українцям проект хокейної арени. Готові побудувати майданчик будь-яких розмірів і українські фірми, що співпрацюють із провідними закордонними фахівцями в цій галузі. У сусідніх державах будівництво льодових стадіонів іде повним ходом. Білоруси з їхніми десятками хокейних майданчиків погрожують виключити «Сокіл» зі свого чемпіонату. Учасники Євро-азійської ліги, яку планує створити голова спортивного відомства Росії В'ячеслав Фетисов і куди запрошують киян, теж не погодяться грати в «Авангарді». І що тоді станеться з нашим хокеєм? Спортсмени роз'їдуться грати за кордон, і про найшвидшу гру в Україні можна буде лише згадувати.
Заступник міністра спортивного відомства пан Миленький лише констатував, що у бюджеті немає рядка на будівництво нових споруд. І навіть проект від Фазеля не можна вважати існуючим, адже він не перекладений на українську і «не проведений» по інстанціях для затвердження. Виходить, він начебто є, але його й немає — такий собі фантом.
Як бачимо, ситуація на краще не змінюється, при цьому й відповідальності за існуючий ганебний стан речей ніхто не несе. Виходить, начебто ніхто й не винний. А спортивний віз лишається і нині на тому ж місці.

Андрій Фоменко (Україна Молода, 10.12.2005)

Андрій Фоменко