Олександр Годинюк, 38 років, став першим українцем, який зіграв у північноамериканській хокейній лізі (НХЛ). У київському ”Соколі” із захисником розлучатися не захотіли, і Олександр просто втік до США.

Зустрічаємося в офісі Годинюка, розташованому в центрі Києва. Нині Олександр — один із керівників будівельної компанії, яка спеціалізується на зведенні торговельно-розважальних центрів. Розмовляємо російською. Годинюк під час бесіди часто зазирає в ноутбук.

1990 року ви потрапили до так званих зрадників батьківщини. Це тиснуло психологічно?

— Бажання грати у НХЛ переважало. У складі молодіжної збірної СРСР я виграв першість світу, через рік став віце-чемпіоном. На мене звернули увагу селекціонери ”Торонто”. Однак ”Сокіл” розлучатися не захотів. Довелося самому вирішувати. Раніше так само вчинили ”армійці” Олександр Могильний та Сергій Федоров. Тому радянська преса вже знала, кому вішати ярлик зрадника.

”Сокіл” отримав за ваш перехід якісь гроші від ”Торонто”?

— Так, через півтора місяця після мого від’їзду до Канади клубу перевели 120 тисяч доларів.

До переїзду за океан у вас були варіанти продовження кар’єри?

— Запрошували до московського ”Динамо”. Але, по-перше, Київ на Москву змінювати не захотів. По-друге, в ”Соколі” я уже служив в армії, так що кияни мали важелі, щоб відстояти мене.

Скільки ви заробляли в Києві і скільки почали отримувати в Торонто?

— ”Сокіл” платив 300 карбованців. Із преміальними — 500–600 на місяць. У ”Торонто” я, як новачок, одержував 180 тисяч доларів на рік. Тоді мінімально новим гравцям платили 120 тисяч доларів.

Який контракт у НХЛ був для вас найбільшим?

— Коли перейшов до ”Хартфорда”, платили 850 тисяч доларів на рік.

Курс молодого бійця пройшли в Торонто?

— Аякже. Мене буквально скрутили семеро одноклубників та підстригли.

Коли вперше побилися на північноамериканському майданчику?

— Майже відразу після дебюту. Грали з ”Чикаго”, застосував проти одного з нападаючих силовий прийом. Під’їжджаю до лави запасних своєї команди, щоб змінитися. Чую, мені партнери кричать щось і показують руками. Повертаюся, а на мене несеться штатний поліцейський ”Чикаго” Майк Пелузо. Серйозний велетень. Але мені пощастило — нокаутував із першого ж удару, просто впіймав на зустрічному.

Вам було важко адаптуватися у НХЛ?

— Не сказав би. Допомагав одноклубник Майк Крушельницький — етнічний українець. Українську він знав. А вже у ”Хартфорді” більше товаришував з росіянином Олександром Семаком.

Чому вам не вдалося реалізувати себе у НХЛ?

— 1997-го мене обміняли до Сент-Луїса. На третій день передсезонної підготовки порвав зв’язки коліна. Потім зламав пальця, ушкодив хребет. Більше клуби НХЛ мною не цікавилися. Поїхав грати до Швейцарії. Закінчив кар’єру 31-річним у Німеччині.

Чому до Києва повернулися?

— Додому завжди тягнуло. Після закінчення кар’єри деякий час працював директором компанії з ресторанного бізнесу. В американському Балтиморі досі маю свою справу та нерухомість. Але коли з’явилася можливість повернутися до Києва, не роздумував.

У квітні національна команда України боротиметься за повернення до еліти світового хокею. Чи є шанси на успішний результат?

— І непогані. Головне — обійтися без абсурдних помилок. Збірну нині очолює Володимир Голубович. Ми разом були у ”Соколі”, тоді мені виповнилося 16, йому — 33. У команді жартували, що Голубович міг бути моїм батьком.

---

        
1970, 28 січня — Олександр Годинюк народився у Києві
1986 — почав грати за київський ”Сокіл”
1990 — утік до Торонто, став виступати за місцевий клуб
2001 — завершив кар’єру в німецькому ХК ”Берлін”
Розлучений. Має двох доньок — 13-річну Єлизавету та 10-річну Поліну

В’ячеслав Семенко (Газета по-українськи, 07.02.2008)

В’ячеслав Семенко