У понеділок увечері збірна України повернулася з чемпіонату світу в першому дивізіоні, де в групі В посіла лише друге місце, не зумівши пробитися до числа 16 кращих національних команд планети. Попри неуспіх, Федерація хокею організувала нашій команді урочисту зустріч із хлібом-сіллю в аеропорту «Бориспіль», чому самі хокеїсти неабияк подивувалися. Адже головне завдання — повернутися до еліти — вони не виконали.

Ще більше здивував головний тренер збірної Володимир Голубович, який не захотів розділити з командою сумні часи до кінця. Колишній хокеїст «Сокола» його найкращих часів, а зараз – громадянин Росії взагалі оминув Київ, одразу з Саппоро вирушивши до родини в Москву. Чим одразу викликав думки, що збірна України не надто вже його цікавить...

«Україна готова приймати чемпіонати світу.»

Але ФХУ не збирається посипати голову попелом, націлюючись на продовження реалізації державної програми розвитку хокею. Якщо популярна гра отримає в країні нове дихання, з часом прийде й позитивний результат. Принаймні таке переконання висловив на прес-конференції в середу президент ФХУ Анатолій Брезвін:

— Так, збірна України програла в Японії вирішальний матч угорцям. Хоча я вважаю, враховуючи наш склад і можливості, ми мали всі підстави сподіватися на перемогу. Детальний аналіз виступу команди на чемпіонаті світу на федерацію, тренерів і гравців ще очікує, але трагедії робити ми не збираємося.

Головне — працює державна програма підтримки хокею. Щоправда, враховуючи особливості роботи будівельників, очікувати вчасної здачі нових ковзанок нам не доводиться. Утім ми приділяємо багато уваги дитячо-юнацькому хокею, але для повернення на високий рівень роботи ДЮСШ нам потрібно п’ять-сім років. Така ж ситуація й зі збірною. Наприклад, президент угорської федерації розповів мені, що до свого успіху його країна цілеспрямовано йшла більше восьми років.

— Чи продовжить роботу на посту керманича збірної Володимир Голубович?

— Контракт із головним тренером розрахований на чемпіонат світу в Японії та наступний олімпійський відбірковий турнір, який на нас чекає в лютому 2009 року. При цьому ФХУ залишила за собою право розірвати договір із фахівцем у випадку незадовільного виступу на світовому чемпіонаті. Тож рішення стосовно Голубовича ми приймемо після детального аналізу змагань у Саппоро — орієнтовно через пару тижнів.

— Ви відчуваєте провину за невдачу?

— У своїй кар’єрі мені доводилося керувати багатьма різними структурами (остання —Державна податкова адміністрація України. — Авт.). Я намагався ніколи не робити висновків під гарячу руку. На кшталт того, що гравці в нас погані, а тренери не володіють ситуацією в команді. У Японії всі збірні билися за свій авторитет, і перевагу нам треба було доводити в кожному матчі в доволі стислі терміни.

Я не згоден, що ми провалилися. Невдача не означає, що ми маємо поховати весь наш хокей. Ми не збираємося зупинятися на досягнутому. Будемо продовжувати розвивати гру, щоб із часом ми не набирали хокеїстів до збірних, а вибирали з великої кількості гідних кандидатів.

— З огляду на прояви суддівської сваволі в деяких матчах, чи не виникало у вас бажання прийняти чемпіонат світу в Києві, щоб уникнути подібного неприємного ставлення до гостей?

— Після того, як ми побачили рівень суддівства в Саппоро, ФХУ справді замислилася над цим. Про який малюнок гри можна казати, коли команда 12 із 20 хвилин у періоді проводить у меншості? Україна має всі можливості прийняти чемпіонат першого дивізіону в себе вже наступного року. Упродовж найближчих 10 днів ми ухвалимо рішення щодо цього питання й, можливо, звернемося до Міжнародної федерації хокею (ІІХФ) з пропозицією прийняти турнір у Києві. Але для цього потрібна підтримка держави — зокрема, ми збираємося поговорити на цю тему з президентом України Віктором Ющенком.

Більше того — я розмовляв із президентом ІІХФ Рене Фазелем стосовно можливості проведення в Україні чемпіонату світу вищого дивізіону в 2014 році. Але, знову ж таки, розраховуємо на сприяння державних мужів, та й наша збірна має бути представлена серед еліти.

Сам не гам й іншому не дам?

— Що федерація збирається робити для поповнення головної команди країни кадрами?

— Насправді у нас є чимало бізнесменів, які готові матеріально підтримувати дитячо-юнацький спорт. Наприклад, В’ячеслав Завальнюк уже створив свою школу. При цьому ніхто не збирається з батьків юних хокеїстів брати гроші. Але головна проблема — відсутність льоду, на якому дітлахи могли б займатися хокеєм. Тому в найближчі роки ми акцентуємо увагу на цій проблемі — сподіваємося в рамках державної програми відкрити 60 ковзанок. Якщо це вдасться реалізувати, можна говорити, що ФХУ своє завдання виконала. Причому, не лише зберегла хокей у країні, а й дала йому новий імпульс для розвитку.

— Хто ж конкретно винен у тому, що чотири ковзанки, які ви разом зі «спортивним» міністром Юрієм Павленком обіцяли ввести в дію ще торік, так і не працюють?

— Це наш великий біль. Якби все залежало від федерації, ці ковзанки вже функціонували б. Виконується й фінансування з державного бюджету, крім того, дозволено залучати кошти спонсорів. Незабаром міністерство оголосить конкурс на побудову наступних 24 ковзанок.

Проблема часом полягає у виділенні земельних ділянок, чим займаються міські ради й мери міст, де ці ковзанки будуються. Інколи складається ситуація за сумною приказкою «сам не гам й іншому не дам», коли містам не вистачає державних коштів, але й інвесторів вони не залучають. Тому я намагатимусь говорити з президентом країни, аби він вплинув на осіб, зайнятих у цьому процесі. Якщо в 2008 році ми завершимо зведення хоча б восьми ковзанок, це буде добре.

ДУМКА МЕНЕДЖЕРА

Завальнюк:
Хто хотів грати за збірну, той приїхав

Генеральному менеджерові збірної В’ячеславу Завальнюку довелося непросто відповідати на питання, чи відчуває він власну провину за невдалий виступ «синьо-жовтих» у Саппоро й чи всі нюанси він та віце-президент ФХУ Вадим Сисюк врахували під час підготовки до турніру.

— Моя провина може бути лише в тому, що не вдалося зібрати під українські прапори всіх хокеїстів, яких ми запросили до збірної, — каже В’ячеслав. — Але, думаю, той, хто, попри травми й напружений сезон, справді хотів зіграти за національну команду, приїхав до нашого табору. Інших причин бути невдоволеним я не бачу, адже підготовка в нас пройшла на найвищому рівні — жодних проблем із забезпеченням і організацією, як це часто траплялося в попередні роки, в команді не існувало.

КОМЕНТАРІ ГРАВЦІВ

Гунько:
Перевагу угорців підтверджує рахунок на табло

Капітан «синьо-жовтих» Юрій Гунько також відзначив чудові умови підготовки, створені ФХУ для спортсменів, лише потім звернувшись до суто спортивної сторони питання:

— По гарячих слідах важко назвати причини поразки від угорців. Потрібно переглянути запис того матчу й зробити його аналіз. Можливо, були тактичні помилки, а можливо, нам просто забракло сил на останню, як з’ясувалося, вирішальну, битву. До того ж два завершальні матчі ми проводили з головними суперниками на підвищення в класі, що також не сприяло швидкому відновленню між іграми.

— Ви погоджуєтеся, що угорці виявилися сильнішими за українців?

— Те, що Угорщина сильніша, видно з підсумкового результату. Хоча в другому періоді ми змогли переломити хід двобою, змінивши рахунок із 0:3 на 2:3. У нас з’явилася зарядженість на перемогу, але перерва пішла на користь супернику, який зміг зробити належні висновки.

Шахрайчук:
У нас не було колективу однодумців

Ветеран збірної Вадим Шахрайчук, який виступає в команді з моменту її створення, як завжди, говорив відверто й гостро:

— Останні дев’ять років завдання залишитися в елітному дивізіоні виконували фактично одні й ті самі хокеїсти. Цього разу мені здалося, що в нас не сформувався колектив однодумців, які б розуміли, куди вони потрапили й за що їм треба боротися. Можливо, деякі хлопці не усвідомили, що треба перемагати не лише Японію. Для досягнення мети нам залишалося зробити півкроку в зустрічі з Угорщиною, але, очевидно, думки, що наш клас і досвід вищі, ніж у суперника, не дозволили досягти бажаного.

Тактичні помилки, брак фізичних сил — це одне. Хто б нами не керував — Голубович чи Сеуканд, хокеїсти мусили самі налаштуватися на гру й виконати завдання підвищення в класі. Вважаю виступ в Японії невдалим і не збираюся знімати провини з себе — ми зіграли не в свою силу.

Проте, думаю, у нас є непогані шанси потрапити до еліти в найближчому майбутньому, хоча проблема з поповненням для збірної стоїть дуже гостро. Адже десять років ми займалися невідомо чим, тому в Україні величезна прірва в підготовці кадрів. Хлопці ж із збірної тривалий час утримували команду на плаву й слухали обіцянки чиновників, але так і не дочекалися їхнього виконання. Хочеться вірити, що з нинішнім підходом ФХУ до розвитку хокею років через вісім-десять усе у нас таки буде добре.

— Що треба зробити, щоб ситуація з поповненням у збірній поліпшилася?

— Можна зважити на приклад білорусів, які поміняли всю систему підготовки кадрів, довірившись канадським фахівцям. Мусимо й ми визначитися зі шляхом, яким підемо. У нас же забирають хокеїстів зовсім юними, в 10-12 років, і в тій же Росії вони стають спортсменами пристойного рівня. Треба хоча б не втрачати своїх хлопців і спробувати повернути тих, хто свого часу залишив Україну.

— Угорці по праву виграли турнір?

— Я вважаю, що найкращий хокей продемонстрували японці. Якщо їх поміняти светрами з більш сильними збірними, то іноді можна було подумати, що проти нас грають канадці чи фіни. Але їм не пощастило, та ще й судді не зарахували два чисті голи. Думаю, для азіатів це фіаско більш болюче, ніж для нас, адже грали вони в себе на батьківщині.

Андрій Фоменко (Україна Молода, 25.03.2008)

Андрій Фоменко