Найкращий хокеїст України 2005 року голкіпер Костянтин Сімчук, 35 років, з нового сезону гратиме у київському “Соколі”. Тут він розпочинав свою спортивну кар'єру. З 2002 виступав у Росії. Грав за “Салават Юлаєв”, “Металург” (Магнітогорськ), «Спартак», ХК МВС та ЦСКА. Останній сезон захищав ворота клубу КХЛ “Сибір”. Не мав місця в основі. Розмовляємо після товариського матчу “Сокіл” — “Вітебськ” (1:2 на користь білоруської команди — “ГПУ”).

- Костянтине, як з'явився варіант із “Соколом”?

- До цього давно йшло. Я вже наїздився світом: чотири роки провів у Північній Америці, ще вісім сезонів грав у Росії. Моя родина живе в Києві. Старший син Михайло цього року піде в школу (дружина Тетяна, молодший син трирічний Гаврило). Хотілося продовжити кар'єру саме в столиці, тому я з радістю прийняв пропозицію “Сокола”. Підписав з клубом однорічний контракт. Інші гравці також уклади річні угоди. Як кажуть, живемо від сезону до сезону.

- Вас не налякали фінансові проблеми “Сокола”? У минулому сезоні гравцям не виплачували зарплатню...

- Я знав, що були затримки з грошима. Потім з хокеїстами розплатилися. Все таки, не варто забувати про фінансову кризу. Сподіваюсь цього року все буде добре.

- Як будете ділити ворота з Ігорем Карпенком?

- Не думаю, що у нас будуть якісь проблеми. Ми вже грали разом за “Сокіл”, обоє виступаємо за збірну. У Відкритому чемпіонаті Білорусії матчі спарені, тому будемо захищати ворота по черзі.

- Товариський матч проти “Вітебська” став першим після відпустки. Які враження від гри?

- Ми тільки два тижні тому почали тренуватися, тому про враження рано говорити. В основному зараз йде акцент на фізичну підготовку – м'язи забиті, координація рухів порушена. Ми показали “літній” хокей. Як кажуть “бий-біжи”. Команда старалася. Шкода, що програли.

- Які завдання стоять перед “Соколом” у чемпіонаті Білорусії?

- У нас ще не було зустрічі з керівництвом і цілі на сезон нам ще не озвучили. Думаю, будемо боротися за медалі.

- Коли почали займатись хокеєм, то відразу стали у ворота?

- Перших півроку я був “польовим” гравцем. Форми у мене не було. Виходив на лід у рукавицях та спортивному костюмі зі шкіряними латками на колінах. Шолом мені тато на заводі зварив. Тренер запропонував стати на ворота. У цьому амплуа мені було легше завоювати місце в команді, адже на матчі заявляють двох голкіперів.

- Як ви потрапили в Америку?

- Мені було 23 роки і у мене були амбіції, а пробитися в основу “Сокола” було важко. На воротах стояли Юрій Шундров та Ігор Карпенко. Тому я поїхав в Америку. Почав грати в Лас-Вегасі, а за чотири роки об'їхав усю країну – від одного узбережжя до іншого. Один час виступав за фарм-клуб клубу НХЛ (Національна хокейна ліга — “ГПУ”) “Фінікс Койотс”. У мене був шанс пробитися в НХЛ, але я його не використав. Не вистачило майстерності. Це дуже сильна ліга і так просто туди не потрапиш.

- Не шкодуєте, що поїхали в Америку?

- За ці чотири роки я реалізувався як гравець. Там я отримав запрошення в збірну України і пропозиції від російських клубів.

- У Росії ви змінили шість команд. Яка запам'яталась найбільше?

- В дитинстві я навіть не міг мріяти, що гратиму за ЦСКА. Матчі проти “армійців” у складі інших команд мали для мене особливе значення. Коли став гравцем ЦСКА, то кожен вихід на лід був святом. З ЦСКА ми дойшли до півфіналу Суперліги (тепер КХЛ — “ГПУ”), де програли “Ак Барсу”.

- Це правда, що мрія кожного голкіпера забити шайбу?

- Не знаю чи у всіх, але у мене така мрія є. У мене було кілька можливостей відзначитися, але я їх не використав.

- Часто граєте на виходах?

- В Америці воротарів змушують виходити з воріт і допомагати захисникам. Така гра мені імпонує. Якщо тренер не забороняє, то я так і роблю.

- В Росії ви грали в одній команді з Євгеном Малкіним?

- Ми разом виступали за магнітогорський “Металург”. Після тренувань залишались на льоду і пробивали буліти. Могли так тренуватися і півгодини, і годину. У нас з Малкіним були серйозні заруби. Євгену тоді було 18 років.

- У вас оригінальний шолом. Вам їх виготовляють на замовлення?

- Так. Вже багато років мені їх роблять у Канаді. Той, у якому грав з “Вітебськом” я замовив напередодні чемпіонату світу (збірна України у польському Торуні не змогла пробитися в еліту світового хокею — “ГПУ”). Художнику, який розмальовував шолом, я вислав кілька фотографій. Знайшов в інтернеті зображення Тараса Бульби на чолі козацького війська і з Архангелом Михаїлом за спиною. Як на мене, для збірної актуальний малюнок. Результат мене трохи розчарував. Канадський майстер замість Бульби намалював якогось чоловіка з простягнутою рукою. Люди постійно перепитують, хто там стоїть. Мабуть, канадець не пройнявся моєю ідеєю, та й часу у нього було обмаль – три дні. Якщо вийде, спробуємо домалювати козаків. А от Києво-Печерську Лавру видно добре.

28.07.2009 Gazeta.ua

Интервью Симчука на русском языке

Gazeta.ua