Чемпіонат без сюрпризів і з єдиною метою

Турнір у Москві та Митищах не вразив любителів сюрпризів несподіваними результатами, навпаки — виявився одним із найбільш прогнозованих. Як називали два тижні тому шведів, канадців і росіян претендентами на трон, так вони й пробилися до півфіналів. Там до них приєдналися фіни, які у четвер ввечері виявилися щасливішими за американців у першій на світовому форумі серії булітів. Взагалі ж представники Країни Тисячі Озер заслужили право битися за медалі, оскільки упродовж чемпіонату демонстрували стабільно технічну й організовану гру, програвши лише одну зустріч — господарям. Хокеїсти ж збірної США виблискували індивідуальними діями, а командного взаєморозуміння їм періодично бракувало.
За великим рахунком, упродовж усього чемпіонату сталася лише одна справжня сенсація — чехи, розслаблені перемогами, програли організованим німцям. При цьому варто зауважити, що чемпіони світу 2005 року приїхали до Москви далеко не в оптимальному складі, і їхні шанси подолати чвертьфінальний бар'єр низько оцінювали навіть свої ж, чеські журналісти. Переживають зміну поколінь і їхні колишні співвітчизники словаки, які, втім, низько не падають. А бачити, як до чвертьфіналу потрапляє збірна Швейцарії і там комусь поступається, в останні роки стало традицією. Тож не даремно північноамериканці сперечалися між собою за перше місце у кваліфікаційній групі, аби у «плей-оф» вийти саме на команду Ральфа Крюгера.
До речі, хоч як дивно, але господарі чемпіонатів востаннє вигравали «золото» 21 рік тому — у 1986-му, коли у столиці СРСР тріумфувала «червона машина» Віктора Тихонова. І з нинішнім форумом росіяни пов'язують особливі надії на перемогу, адже саме заради цього вони добилися права приймати хокейну еліту в себе вдома. Бо столичних уболівальників цікавлять матчі лише за участі збірної Росії, саме «трикольорові» мають шалену підтримку при аншлагах, тоді як глядацька аудиторія інших зустрічей у протоколах штучно завищується.

Для кого герб своєї країни на грудях — не честь

«Виліт» збірної України до першого дивізіону очікувався вже кілька років, але все одно став шоком для хокейної громадськості. Багатьом важко зрозуміти представників російської суперліги, які не приїхали до табору національної збірної й тим самим відрядили її «на дно». Шахрайчук, Касянчук, Симчук, Остроушко, Варламов втомилися віддавати здоров'я за честь прапора безкоштовно й надали перевагу працевлаштуванню в клубах. При цьому, як сказав кореспондентові «УМ» президент російської федерації Владислав Третьяк, ці гравці вважатимуться в Росії легіонерами упродовж чотирьох років із моменту останнього виступу за збірну. А загалом, певно, плутанина з громадянством наших гравців, котрі, як правило, мають і український паспорт, і російський, триватиме ще не один рік.
Хтось може зрозуміти позицію спортсменів, хтось ні. Так, капітан «Сокола» Василь Бобровников не надто доброзичливо відгукується щодо ігнорування «росіянами» інтересів збірної. Мабуть, ще більшого осуду заслуговують двоє срібних призерів російської суперліги у складі «Ак барса» — Разін і Міхнов, які провели за національну команду не так багато матчів, щоб нехтувати запрошеннями на «мундіаль». Виходить, для них «синьо-жовтий» светр — лише спосіб заробити вістів для кар'єрного росту.
Навіть Енді Мюррей, головний тренер збірної Канади, де, здавалося б, вибір хокеїстів необмежений, висловив незадоволення деякими гравцями, які проігнорували його запрошення. Досвідчений фахівець каже: «Якщо країна дала тобі можливість грати в хокей і стати зіркою, то єдине, що ти можеш для неї зробити — одягти форму збірної».
Ці ж слова можна застосувати і до наших представників у НХЛ. Руслан Федотенко та Олексій Понікаровський, який днями підписав новий контракт з «Торонто» на три роки на суму 6,315 млн. доларів, явно підзабули своє коріння. Понік може скільки завгодно посилатися на травми й бажання побути з родиною, але ж болі у плечі не завадили йому дограти до кінця сезон у НХЛ. І як не умовляв його старий товариш Віталій Люткевич приїхати до Києва, нападник «Мейпл лівз» залишився за океаном. А от капітан збірної Канади Шейн Доун, на відміну від Олексія, залишив на батьківщині не двох, як в українця, а одразу чотирьох дітей — і приїхав-таки до Москви.

Щоправда, у тому, що представники найсильнішої ліги світу так і не з'явилися у наших лавах, значна провина лягає на Федерацію хокею України. Якщо генеральний секретар ФХУ Сергій Коваль не соромиться говорити, що Федотенка він запросив до збірної по електронній пошті, то з цього не надто дотепного жарту можна лише посміятися. Саме так, наприклад, сприйняли цей факт наші російські колеги, адже їхня федерація опікає своїх енхаелівців і підтримує з ними постійний контакт. При бажанні можна було залучити до команди й Бабчука із Житником, заграних колись за Росію. Але ніяких кроків у цьому напрямі зроблено не було.
До речі, коли за дві хвилини до завершення останнього нашого матчу в Москві, з командою Австрії, пан Коваль залишав трибуни, вболівальники запропонували йому дочекатися сирени й подивитися в обличчя їм та хокеїстам. На що функціонер відповів зневажливою пропозицією спуститися до нього у VIP-сектор і там «розібратися», знаючи, що охорона нікого туди не пропустить.
Саме Коваль, за словами капітана збірної Сергія Климентьєва, займається усіма паперовими й фінансовими справами. Останнім часом до ФХУ потекли непогані кошти від спонсорів, але хокеїсти цього не відчувають. Куди йдуть гроші, можна лише здогадуватись: прозорість у фінансових схемах нашого хокею — мрія нездійсненна. Якщо новий склад ФХУ на чолі з головою Державної податкової адміністрації України Анатолієм Брезвіним працюватиме за старими правилами, то руху вперед ми не дочекаємося. Якщо ж нова мітла вирішить по-справжньому популяризувати хокей в Україні — можливо, справа й зрушить з мертвої точки.

Андрій Фоменко (Україна Молода, 12.05.2007)

Андрій Фоменко