Олег Синьков, 42 роки, 1985-го став бронзовим призером чемпіонату СРСР з хокею. Потім відіграв 10 років за кордоном, а 2004 року повернувся на батьківщину. Нині гравець броварського ”Барса”.

Ви грали за англійський ”Манчестер Траффорд Метрос”. Що то була за команда?

— Виступала в місцевій прем’єр-лізі. Непогана команда, в одному з розіграшів євроліги ми двічі обіграли чемпіона Росії-2006 ”Ак Барс” із Казані. У Англії тоді був ліміт на легіонерів — їх повинно було бути не більше п’яти. Згодом була створена суперліга і ліміт скасували.

Що найбільше здивувало в Англії?

— Після кожного матчу до роздягальні приносили ящики з пивом. Незалежно від того, виграли чи програли ми поєдинок. Після гри обов’язково мали йти на зустріч із уболівальниками. Якось двічі не прийшов, так тренер зробив зауваження. Іди пива попий, сказав.

Як там було з побутом?

— Клуб орендував будинок і платив щомісяця шість тисяч доларів. Це була казкова сума. У Києві ми отримували 30 доларів. Син навчався в англійській школі, дружина господарювала. Хотів, щоб син у Манчестері займався хокеєм, але там дітей на лід пускають тільки двічі на тиждень. І то — після десятої вечора. Тому він посилено зайнявся навчанням. Найкращих школярів преміювали перед домашніми матчами футбольної Ліги чемпіонів. Антону на один із них пощастило вийти за руку з голкіпером Петером Шмайхелем.

Чому ви переїхали з Манчестера до Блекберна?

— У Манчестері з’явилися нові тренер і менеджер. Обоє — канадці. Зі співвітчизниками їм було легше працювати. У дебютному сезоні за ”Блекберн” я закинув сто шайб і посів друге місце. Але потім почали натуралізовувати канадців, відчинилися двері Євросоюзу для шведів, фінів, і місця у складі для мене не знайшлося.

Чому повернулися до України?

— Син закінчував школу, треба було влаштовувати його до вітчизняного навчального закладу. А тут ще й отримав пропозицію від ”Сокола”. Повернувся, бо набридло в Англії. Якби ж знав, що в Києві почнуться фінансові проблеми. Мій товариш Вадим Кулабухов підшукав варіант у Німеччині. У місцевому ”Баєрі” мав п’ять тисяч марок на місяць. Команда навіть до плей-офф потрапила, але вирішальні матчі грала без мене: травмував руку. Три місяці проходив у гіпсі. Коли підлікувався, німці сказали, що не потягнуть мою зарплату. Запросили до київського ”Беркута”. Виступаючи за нього, став кращим бомбардиром чемпіонату Східноєвропейської ліги. І це у 36 років. Але ”Беркут” почав затримувати зарплату.

І ви опинилися в Іспанії...

— Ще коли в Англії грав, мною зацікавився тренер іспанської ”Барселони”. У дебютному для мене сезоні команда фінішувала другою в чемпіонаті. Грав не напружуючись, а перед Новим роком керівництво відпускало на три тижні додому. Але потім команда вирішила відмовитися від легіонерів. ”Барселона” посіла останнє місце в чемпіонаті.

Як вам нині у броварському ”Барсі”?

— Здоров’я дозволяє, тому граю без проблем. Рівень хокею не дуже високий, щоправда, постійно зростає.

---

1965, 6 березня — Олег Синьков народився в Ангарі Іркутської області (Росія)
1983 — почав виступати за київський ”Сокіл”
1992–2002 — грав у Англії, Іспанії та Німеччині
2004 — почав виступати за ”Дніпровських вовків” із Дніпропетровська
2006 — став чемпіоном України у складі київського АТЕК
2007 — грає за ”Барс” (Броварський район)
Одружений, має сина

В’ячеслав Семенко (Газета по-українськи, 09.01.2008)

В’ячеслав Семенко