Security, дякуй!
Поспехау i далей!

2 ГЕНКА

Привіт!Див.вище.По учасниках- Брест-1 місце,Львів-2,Пружани-3,Київ-4,Слонім-5.Дуже хочу до Києва, але не маю можливості поки.Ось і донька у столицю грати поїхала без мене, з мамою.Але я виправлюсь. .По лауреатах року- це прекрасно, що ти придумав.Буду очікувати публікації.

Добавлено (1 минута) :
Хочу ще доповнити, що 4 перші учасники турніру мали приблизно рівні за складами команди.Випадав лише Слонім, переважно із-зі невдалої гри моїх колег-воротарів.

Думаем пробную газету типа програмки выпустить. Напиши кратко о вашем чемпе — дасть Бог, то вставимо. Можешь сюда, можешь в личку. Знаем, что газеты не рентабельны, но... попробуем просто для себя. Думаю многих удивит, что у Вас есть хоккей

генка, хорошее, очередное дело задумал. Спонсора нужно найти, вполне может оказаться, что желающие профинансировать есть! Удачи!

2 Генка

Дякую, а матеріала, який є на цій сторінці, не досить? Я довіряю твоій смекалці журналіста.По-моєму саме ти зміг би вдало скомпілювати те,що я тут оповідав.У тому числі і історичні нариси і щоденні справи.Вважай,що я так даю матеріал тобі.Питання, які цікавлять,можемо уточнити.Як ти на такий варіант?Якщо зовсім не підійде, то можу написати, але навряд чи я багато нового фактажу знайду без запитань.Авторизувати матеріал я маю певні права,оскільки є представником обласної федерації хокею,навіть мені колегами довірено очолювати її(Чого я не заслуговую) Недавно я з заступником голови правління ФХЛ Чіканцевим Михайлом Валерійовичем ( саме він керманич ХК «Львів»)мали зустріч з Ковалем Сергієм Анатолійовичем.Про її плідність не буду нічого говорити,але...................
ти бачив,що навіть ФХУ вже не дивує, що на львівщині є хокей?Зараз одна з центральних тем на сайті ФХУ- саме про АХЛ.Я сам був сьогодні приємно здивований,оскільки на статтю мене навів шановний VIPER,а я про неї нічого не знав.

Добавлено (1 минута) :
2 ГЕНКА

Якби ти реалізував би свою ідею, я був би щасливий.Може тобі слід на місце подій прибути, тобто у Львів?

Добавлено (6 минут) :
2 ГЕНКА

Повністю підтримую думку пана Дімона.Гєнка-the best.

Спробую. У Львові бував тільки проїздом. Маю друга з відти — Петро Йосопич — постійно кличе. Крещений Батько мій був зі Львівшини — Іванішин Іван. Гарний чоловік був

Чекаємо

Згадати звитяжців українського «ледовища»
Вітчизняній «гаківці» — не 40 років, а вже понад 90!
Ще в 1910—1920 (!) роках на Галичині вели спортивні баталії майстри «гаківки», наші краяни брали участь у чемпіонатах світу й олімпіадах у складі збірної Польщі, а львівська команда «Україна» перемагала імениті на той час польські клуби...
Дозвольте навести кілька історичних фактів.
1910 рік. Галицький спортовий часопис «Вісті з Запорожа» першим в Україні подав українською мовою правила гри в гаківку, тобто в хокей.
Через рік, у 1911 році, львівська газета «Діло» сповіщала про те, що піонер українського спортового руху професор Іван Боберський намагається впровадити новий вид спорту — гаківку: «Він щойно впорядкував українською мовою правила гри й прагне заохотити до неї галицьку молодь».
У тому ж році відразу після створення спортивного товариства «Україна» у Львові бажанням створити гаківкову секцію переймався тодішній голова цієї організації Степан Слєзак — у майбутньому поручик Української галицької армії.
1925 рік. У Львові виникають хокейні дружини при польських цивільно-військових спортивних товариствах «Погонь», «Чарні» та «Легія».
1929 рік. Провід СТ «Україна» офіційно заявив про створення хокейної секції й про початок змагань в окружній лізі й чемпіонаті Польщі.
Тоді ж українська гаківкова дружина з'явилася і в Чернівцях (на той час — Румунія) — «Довбуш». Крім того, до хокею долучилися й члени таких буковинських спортивних клубів: «Ян» (німецькі колоністи), «Маккабі» (єврейська громада Чернівців), «Драгош Воде» (власне румунський клуб), «Полонія» (польський спортивний осередок). Відтоді хокейні матчі почали відбуватися регулярно.
Слід зазначити, що деякі газети, пишучи про хокейну дружину «Україна» вже того першого року її існування, принципово не брали назву команди в лапки, як того вимагають правила. Отож на шпальтах газет писалося, що, наприклад, «Погонь» чи «Краковія» грали проти України, а не «України». Таким чином вдавалося створити видимість, що існує хокейна команда (чи то пак навіть збірна) України, яка бере участь у різних змаганнях на території Польщі. Це був доволі вдалий тактичний хід журналістів, які в такий спосіб задовольняли свої національні почуття. Така «дрібничка» (тобто написання слова без лапок) була вкрай потрібна активній українській спільноті, котра зазнавала утисків від польської влади й прагнула ширших національних прав.
1932 рік. Львівське СТ «Україна» відвідало Чернівці, де провело три матчі. Нарешті (!) українська дружина зіграла з іншою українською дружиною. «Україна» — «Довбуш» — 7:0. Згодом, підсумовуючи сезон, провід СТ «Україна» констатував (цитую мовою оригіналу): «До важливих моментів належав виїзд нашої дружини до Чернівців, де вперше в історії нашого спорту зустрілися дві наші дружини гаківки на леді. Ця зустріч з «Довбушем» закінчилася, як відомо, високою перемогою львівської дружини 7:0, що автоматично вказує на «Україну» як найліпшу українську команду гаківки...». Того ж року виникає хокейна секція в Тернополі при Українському спортивному товаристві «Поділля».
1932 рік — рік хокейного буму на нерадянській тоді Галичині. Тут існувало 55 команд! Вони були поділені на два класи — відповідно, на провідний «А», де було 12 дружин, і нижчий «Б», в якому змагалися решта, 43 команди.
1933 рік. Нападник «України», а згодом «Легії», син відомого хужожника Івана Труша — Мирон Труш — закидає свою соту шайбу в чемпіонатах Львівської округи та Польщі.
Лютий 1935 року. Відбулася перша хокейна першість Покуття, в якій узяли участь чотири суто українські (!) команди — «Сокіл», «Сокіл-2», «Довбуш» та «Довбуш-2». Всі вони репрезентували одне місто — Коломию. Серія матчів принесла перемогу «Довбушу».
За хокейну збірну Польщі на чемпіонатах Європи й світу у 1929—39 роках та на Олімпіадах (1932 і 1936 рр.) виступали такі городяни Львова: Владислав Лемішко, Роман Ступницький, Альберт Мауер, Роман Сабінський, Казимир Соколовський, Вацлав Кухар, Ян Хемерлінг та інші. Слід додати, що Польща кілька разів виборювала срібні медалі чемпіонатів континенту, а на Олімпіаді—1932 в США посіла четверте місце.
1938 рік. «Україна» виборола перше місце в окружній хокейній групі «А» Галичини, ставши таким чином найліпшими у Львові й залишивши позаду такі авторитетні клуби, як «Погонь», «Чарні» та «Легія», котрі завжди претендували на «золото» в чемпіонаті Польщі. Відтак «Україна» почала готуватися до власне польської першості. Але чиновники від спорту зірвали чемпіонат (чи не вперше!), бо надто їм було не до вподоби, що «Україна» може затьмарити власне польські дружини.
Того ж року «Україна» провела гру з «Краковією» у Львові на щойно реконструйованому стадіоні «Погонь». Матч знаменний тим, що його відвідала рекордна для Львова кількість глядачів — 5 тисяч. Ще близько 1 500 осіб простояли під «ледовищем».
У 1939 році після анексії Галичини радянською окупаційною адміністрацією СТ «Україна» було ліквідовано як «буржуазно-націоналістичну» організацію. З'явилися нові команди, основу яких склали колишні гравці польських, українських та єврейських національних спортивних товариств — «Динамо», «Спартак», «Буревісник», «Локомотив», «Харчовик» та «Здоров'я».
Натомість весь активний український елемент був репресований новою владою. Зокрема, провідники товариства «України», в тому числі й засновник хокейної секції і багаторічний її керівник Степан Конашевич, були заарештовані НКВС. Про долю цих людей знаємо, що невдовзі всі вони були замордовані.
Першим чемпіоном радянського Львова з хокею у сезоні 1939—40 років стало «Динамо». В першості серед вузів найсильнішою виявилася дружина Інституту радянської торгівлі. Наступної зими (1940—41) найліпшим в області став «Буревісник».
Наприкінці зими 1940 року Москва дала дозвіл на проведення першого чемпіонату СРСР з хокею. Однак оскільки гра була відомою лише на західних, щойно окупованих більшовиками територіях (Галичина, Буковина, балтійські республіки), то потреба у трактуванні змагань саме як чемпіонату СРСР відпала. Однак був сформований календар матчів, затверджені єдині правила гри й кілька поєдинків було таки проведено. Україна мала три дружини — збірні Львова, Чернівців і Дрогобича. Також мали кілька репрезентацій латиші. Але зима швидко минула, й фінал, у якому пророкували зустріч Львів—Латвія, не відбувся.
Навесні 1941 року дев'ятеро найкращих хокеїстів Західної України (серед них — Юрій Дицьо, Омелян Бучацький, Роман Маринець та ін.) отримали у відділі фізкультури львівського обкому Компартії так звані «путівки» на роботу в московських i ленінградських командах ЦСКА (тоді вони називалися, здається, ЦДКА), «Спартак» і «Динамо», як висловився Омелян Бучацький, «аби вчити москалів хокею». Але початок чергової фази Другої світової війни в червні 1941-го не дав здійснитися цим задумам.
Серпень 1941 року. Група колишніх хокеїстів чернівецького «Довбуша», в тому числі й засновник хокейної секції в товаристві Василь Шерей (хокейний арбітр, який судив матчі чемпіонатів світу й Європи напередодні війни), будучи членами Організації українських націоналістів (мельниківців) у складі похідних груп вирушили на схід «будувати Україну». Як на те відреагував новий окупант, загальновідомо. Про їхні долі даних немає, за винятком сотника Василя Шерея, котрий опісля війни оселився в США.
Початок 1942 року. Відновлене СТ «Україна» бере участь у двох турнірах за участю німецьких, польських, словацьких та чеських команд. Обидва — виграє. Найбільш пам'ятною стала перемога над командою Schwartz Teufel («Чорні чорти»), яка була гордістю тогочасної Німеччини, в лемківському містечку-курорті Криниця — 8:5. Незабаром гестапо заборонило українцям брати участь у подібних змаганнях, бо, «якщо не виграють німці, не виграє ніхто...»
Подібних фактів можна навести дуже багато. Всі вони красномовно свідчать, що український хокей має значно глибшу історію, аніж це собі уявляє пересічний загал. Погодьтеся, що кожна держава пишалася б такою хокейною спадщиною, в якій було все — і славні перемоги, і трагедії, і цілковите забуття. Та чи пишається Україна?
Не дивно, що хокейні довідники радянської доби старанно обходили тему української гаківки. Розповідаючи про становлення хокею на території СРСР, ніхто жодним словом не згадував про Західну Україну, про те, що тут не на жарт цікавилися цим видом спорту, а місцеві хокеїсти досягали неабияких результатів. Максимум, на що були спроможні комуністи від спорту, — визнати, що хокей існував у прибалтійських республіках.
До всього варто лише додати, що спортивне товариство «Україна» стало першою офіційно зареєстрованою організацією, юридичною особою на теренах Австро-Угорської та Російської імперiй, котра в своїй назві вжила слово «Україна». До 1911 року (тобто до року її реєстрації) в документах цих імперій ніяких «україн» не існувало.
І нарешті, про саму українську назву цього виду спорту. Правильно було б не «хокей», а «гаківка» чи «гокей». І це не вигадка діаспори. В епоху так званої «українізації» на межі 1920—30 років у нашій літературній мові існувало слово «гокей» як безпосередній відповідник англійському hockey. Перші інструкції щодо гри (щоправда, з м'ячем), котрі друкували на території радянської України (Харків, Київ), в ті роки використовували винятково літеру «г». Стосовно власне назви «хокей», то вона ніколи не була властива природі української мови, а є штучним «добровільно-насильним» запозиченням із російської мови в період, коли українська лексика перебувала під тиском різних владних постанов про «зближення двох братніх мов». Сьогодні той заборонений правопис реабілітовано.
Англійське hockey звучить як українське «гакі» (з наголосом на першому складі). Слово «гаківка» походить від слова «гак» (той, що на нижньому кінці ключки, якою грають хокеїсти), і, власне, це є доволі влучним, найоптимальнішим поєднанням англійського слова-першоджерела й української мовної специфіки. «Гаківку» ввів у мовний ужиток професор Іван Боберський.
А «хокей»... Вже згадуваний Омелян Бучацький (до речі, один із найкращих хокеїстів у Східній i Центральній Європі у 1930—40 роках) свого часу так іронізував з цього приводу: «Не в Москві і не в Києві, але власне у Львові був початок не тільки для України, але також для цілого Союзу тієї гри, яка по-українськи зветься ГАКІВКОЮ, по-міжнародному — ГОКЕЄМ на льоду, але ніколи, ніколи «хокеєм»...»
ОСЬ НАША СЛАВНА ІСТОРІЯ.І не іронізуйте.Наш хокей значно старше за російський.І це чиста правда.

Security да ні хто з цим не спорить — просто звідкиля вони гроши на це возьмуть? Комуняки були кращі, бо до якогось юбілею щось будували — а ці тільки горилку попьють — курви

ГЕНКА

На жаль,Генадій, ти багато в чому правий.Маю намір 01-03.02.2008 року на конференції, присвяченій хокею, яка відбудеться в Яремчі Івано-Франківської області, побачитись з п.п. Брезвіним,Ковалем, а також міністром спорту, якщо видасться така можливість.Всі вони пообіцяли бути вболівальниками на грі першості АХЛ між командами ХК «Львів " і «Ватра» Івано-Франківськ 3 лютого 2008 року у Льодовому Палаці у Івано-Франківську.Про свої враження від зустрічі з посадовцями розповім.

Добавлено (9 минут) :
Українці в хокеї

Багато українців, народжених в Канаді або США, добилися до висот спорту.

Легендарна трійка «Uke-line» — Вік Стасюк, Бронко Хорват й Джонні Буцик — від 1956 до 1960 року захищала кольори хокейної команди Національної хокейної ліги (НХЛ) Бостон Брюїнс.

Граючи воротарем за клуб «Детройт Ред-Вінгс», здобув велику славу Тарас Савчук. Він і досі вважається одним з найкращих воротарів у історії. Савчука називали «Ukie» (Юкі) за то, що він так гордився Україною. Його рекорд досі неперевершений — 103 cухих гри.

Рекорд за найшвидший хет-трик (три голи за гру) отримав Василь Мосієнко («Чикаго Блекгокс»). 23 березня 1952 року Мосієнко під час гри проти «Нью-Йорк Рейнджерс» забив три шайби за 21 секунду. Цей рекорд є неперевершеним.

Михайло Босий із «Нью-Йорк Айлендерс», хоч недовго грав, вважався одним з найкращих хокеїстів свого часу. Михайло Босий забивав понад 50 шайб дев'ять років поспіль. Цього не зміг зробити навіть Вейн Ґрецкі.

Уродженець Києва Дмитро Христич грав 12 років у НХЛ до 2002 року. Він брав участь у матчах всіх зірок НХЛ 1997 та 1999 років — в другому матчі був єдиним, котрий офіційно представляв Україну в команді двадцятичотирьох світових зірок. Христич був членом першої чоловічої Олімпійської збірної України 2002 року.

Сьогодні за команду «Нью-Йорк Айландерс» грає уродженець Києва Руслан Федотенко. Федотенко забив єдині два голи у вирішальній грі фіналу Кубка Стенлі в 2004 році. У команді «Торонто Мейпл Ліфс» сьогодні грає уродженець Києва Олексій Понікаровський.

Security, расскажи пожалуйста, как во Львове обстоят дела с ледовыми дворцами? Строят ли и если да, то что, да как?

Димон, здравствуй ,дружище.Докладываю :
С тем Дворцом , что во Львове обещает ФХУ, пока полный крах.Никаких утешительных новостей, только говорильня.За бюджетные деньги ближайший Дворец строят в Калуше Ивано-Франковской области.

Что касается Дворцов за деньги инвесторов, то в этом преуспел ХК«Львов».Они РЕАЛЬНО получили земельный участок и уже РЕАЛЬНО пилят деревья, готовят площадку к строительству.Берутся менее чем за год сделать Дворец с работой детской школы.И я верю, что так будет.Взялись за дело люди из ХК «Львов», очень любящие хоккей. До фанатизма.А деньги есть.
Привет Беларуси!

Львов заслужил достойной, хорошей участи, удачи Вам! Спасибо, за теплые слова!!!
По возможности, держи народ в курсе по строительству и другим новостям, довольно интересно, а кому то поучительно!

Спасибо, Димон.Обязательно буду информировать.Надеюсь на поддержку, хотя бы моральную.Я ведь и сам много усилий прилагаю, чтобы все сдвинуть.Даже в ущерб работе иногда.( не сообщать моему руководству-уволят)

Добавлено (7 минут) :
2 ДИМОН

И еще.Благодаря моим возможностям, уже открыта секция детско-юношеского хоккея при СК «ВІМ-БЕРКУТ» Львов.Уже взят на работу тренер и выделены соответствующие средства на оренду льда и т.п.Смело приписываю этот успех себе и людям, которые пошли мне навстречу, инвестировав деньги, надеюсь, на долговременной основе.Очень много сил на это положил-но доволен результатом.Не сочти за самолюбование, просто осуществляю мечты юности , ранее не реализованные.Кто, если не я.Я ведь в хоккее уже почти 40 лет.При этом еще не собираюсь убираться с площадки.Вынесут, разве что

Останні із могікан львівської гаківки
01 лютого 2008

Сини відомого художника Івана Труша створили першу в Україні хокейну команду.

Після здобуття незалежності, коли стали доступними архіви, зник ідеологічний тиск і цензура, можна по-новому оцінити справжню історію України. В тому числі спортивну. І ось тут випливає багато невідомих і цікавих фактів. Наприклад, одним із найпопулярніших зимових видів спорту у Львові був… хокей. Ще 1910 року ази цієї командної гри викладали у Товаристві забав рухових. А «Газета львівська» засвідчила, що одні із перших хокейних матчів, які прийшли за міжнародними правилами, проходили на ковзанці Товариства на так званих ставах Панєнських. 1912 року Товариство намагалося створити хокейну команду «Україна», але її справжні успіхи припали на кілька десятиліть пізніше. Звичайно, поступові львівського хокею перешкодила Перша світова війна.

Маски для маскараду

І все-таки зоряний час настав! 1927 року при Спортивному товаристві «Україна» було створено українську команду, серед найвідоміших її хокеїстів були брати Труші, Лисик, брати Ліщинські, Бубела та інші.

Достеменно відомо, що голкіпер «України» Микола Скрипій, на прізвисько «Тигрис» (тигр) залишив слід в історії хокею. Саме «Тигрис» винайшов першу у світі захисну маску для воротарів, зробивши її із польського військового шолому та дротяної сітки. А також змоделював ключку для воротаря (гак). Згодом цими винаходами зацікавився канадський тренер Ней. Мабуть, це сталося тоді, коли в Лемківській криниці 1931 року хокейна збірна Польщі виступала проти тодішніх чемпіонів світу – збірної Канади. На жаль, досліджувати історію хокею ставало все важче. У воєнному лихолітті було знищено чимало архівних документів, навіть пожовтілі підшивки газет зникли. Однак живуть безпосередні свідки тих далеких часів.

Одного дня, прийшовши на службу я із подивом побачив на своєму робочому столі два аркуші стандартного паперу. Не варто було володіти дедуктивним методом Шерлока Холмса, аби змалювати портрет невідомого відвідувача. Особливо «підкупляло» у галицькій говірці слово «гаківка». За текстом прослідковувалася людина, яка не з чуток володіє інформацією про становлення і розвиток хокею на льоду у Львові. Спогади підписав директор краєзнавчого центру міста Львова «Левандівка» Любомир Довбуш. Пан Любомир і познайомив мене із ветераном довоєнного СТ «Україна» Юрієм Зубачем.

Батько і сини

Скажу відверто, пан Зубач навів стільки прикладів із хокейного життя довоєнного Львова, що їх би вистачило на цілу розвідку про розвиток цього виду спорту у Львові. Справжнім відкриттям для мене стало те, що серед засновників першої української хокейної команди «Україна» були сини нашого славетного художника Івана Труша – Мирон і Роман. Обидва вони не тільки чудово грали у хокей, а виділялися неабиякими здібностями менеджерів.

«У той період, — ділиться спогадами Юрій Антонович Зубач, — у Львові були три єврейські команди «Гасманея», «Гакаах», «Дрор», дуже сильними були польські дружини «Погонь», «Лехія», «Чарні». Можливо, українських команд було би більше, але хокей і тоді був дорогим видом спорту. Хокейне спорядження було тільки імпортним. Наприклад, ковзани і ключки були канадськими, відомої уже й тоді фірми «ССМ». У Львові тільки текстильна фабрика випускала спортивну форму. Але, незважаючи на розподіл команд за національними ознаками, чимало українців виступали і за польські клуби, і за збірну Польщі. Наприклад, на олімпійському турнірі 1936 року в Гарніш-Партенкірнхері у збірній Польщі грали львів`яни: Казимир Соколовський, Роман Ступницький, Владислав Лемішко. Згідно з класифікацією результатів збірна Польщі була 6-ю на першості світу 1939 року. При цьому шестеро із дванадцяти гравців були львів`янами».

Розвитку українського хокею у Львові не сприяло і те, що українці повинні були орендувати льодяний майданчик. А, наприклад, «Чарні» і «Погонь» мали свої льодові арени. І все ж українці залишили слід і на міжнародній арені. На підготовчий турнір до зимової Олімпіади в Лейк-Плесиді до збірної Польщі з хокею було запрошено львівських гравців з «Погоні» — Сабінського, Мауера та «Лехії» — Соколовського.

Підростала і здібна молодь. «У 1934 році три спортсмени – Роман Моринець, Адам Маяковський та Омелян Бучацький, — продовжує спогади Юрій Зубач мали по 16 років. Два спортсмени – Місько Бубела і Євген Магаляс – по 18. Чотири спортовці – Микола Скрипій, Роман Дицьо, Юрій Ніщинський і Володимир Лисик – 21 рік. Регулярні, планомірні тренінги і сильна воля дали гарні плоди».

Серед молодих талантів особливо виділявся Микола Скрипій. У 1939 році він здав гімназійні іспити на атестат зрілості. Але грав у хокей так, що існування команди «Україна» без нього не уявлялося. Більше того, його вважали найліпшим українським хокеїстом. Був «Тигрис» гарним ковзанярем. Крім того, єдиним на той час воротарем, який сміливо виходив з воріт і керував обороною. Тобто грав у наймодерніший хокей, навіть на теперішні часи. Скрипій дуже часто кидався противникові під ноги, мовби тигр. За заслуги Миколу Скрипія 1939 року визнали кращим серед 50 кращих спортсменів українців у Польщі. На такому фундаменті в майбутньому, здавалось би, можна було побудувати український хокей високого професійного рівня. Проте планам спочатку зашкодила Друга світова війна, а потім окупація Львова братами зі Сходу.

У 1943 році «Україна» провела останній матч у Львові: «На той час «Україна» була прирівняна до найсильніших у Європі. Якби всіх наших хокеїстів, — казав один із найсильніших гравців того часу Омелян Бучацький, якого згодом визнано найкращим тренером, — можна було зібрати разом, то така дружина була б найсильнішою в Польщі».

Проте славна історія західноукраїнського хокею не закінчується 1943 роком. Гравці зі Львова масово емігрували на Захід в табори переселених осіб. Там вони організували команду «Леви» і громили кращі європейські команди. Після війни за відродження хокею у Львові взявся Роман Труш, але це йому не вдалося зробити. Тільки 1955 року на кортах «Спартака» було проведено післявоєнну першість Львова за участю трьох команд: студентської «Буревісник», військової «ОДО» і робітничої «Авангард».

Як виявилося, у Львові в 50-60-ті роки при фрезерному заводі діяла команда «Фрезер». «За «Фрезер» грали футболісти, майстри спорту, Рассихін, Береговський, Маркевич (сьогодні тренер ФК «Металіст» Харків), — згадує ветеран команди Любомир Довбуш, — хокейні дружини були також в Дрогобичі, Добротворі, Жидачеві, Червонограді і Роздолі».

Чи все повертається на круги своя?

Відомо, що в Україні затверджено Державну цільову програму «Хокей України», на яку виділено 60 мільйонів гривень. Але не відомо, чому колишній міністр у справах сім`ї, молоді та спорту Віктор Корж взяв участь у закладенні символічної золотої шайби на зведенні льодового палацу у Херсоні. Такі ж палаци заплановано збудувати в Донецьку, Харкові, Калуші. Але за логікою подій насамперед на льодовий палац спорту заслуговує Львів! Бодай за вагомий внесок у розвиток українського хокею. Вагоме слово тут мали б сказати і місцеві владоможці. Проте влада мовчить. Але чому? Невже в обласному бюджеті не знайдеться ні копійки на відродження хокею у Львові? А якщо знайдеться, то їх вистачить на придбання двох пар добрих хокейних ковзанів з черевиками! Щоправда, на сьогодні у Львові є аматорські команди – ХК «Львів» та «Беркут», проте вони існують за свої власні кошти. Хокеїсти купують хокейну амуніцію, орендують льодові майданчики, виїжджають в інші міста для проведення матчів. І все це відбувається за власні гроші гравців. При такому ставленні на батьківщині українського хокею ще довго треба чекати на появу професійних команд. Між тим динамічна гра – це не тільки задоволення для вболівальників, а й пропаганда здорового способу життя, національної гідності і патріотизму. Це – виховання у молоді таких необхідних життєвих якостей, як самовідданість, вміння подолати труднощі, колективізм. А саме цього нам не вистачає, особливо молоді. От і переймається директор краєзнавчого центру «Левандівка» Любомир Довбуш і сотні його однодумців, чи довго чекати нам місцевого Ахметова-патріота, інших меценатів, які відродять хокейну славу Львова і довоєнного товариства «Україна».

Кирило КИРИЛЮК, „Новий Погляд”

Security, огромный РЕСПЕКТ тебе!!!Продолжай и не останавливайся!!!

Михайло Чеканцев: “Вірю в прекрасне майбутнє українського хокею”
06 грудня 2007

Якщо історичні події мають схильність до циклічної повторюваності, то мусимо визнати: український хокей на льоду вже мав чудову історію. На жаль, ми так погано знаємо її, що ці роздуми слід почати із незаперечного факту. Український хокей виник у Львові. Та й не міг би він народитися в будь-якому іншому місті. Тільки у споконвічній столиці Галичини. На те були вагомі підстави. Зубожілі галичани в пошуках шматка хліба і кращої долі масово емігрували за океан. Випаливши дикі прерії і розоравши цілинні землі, деякі з них назавжди оселялися в Канаді. Інші поверталися на прабатьківщину. Історія не зберегла імені того емігранта, який привіз із заокеанської мандрівки шайбу, ключку та інше хокейне причандалля. Проте новий вид спорту прижився, почав розвиватися і поширюватися іншими містами України.

Люди у масках

Уболівальники старшого покоління, мабуть, пам’ятають легендарного воротаря збірної Канади Террі (Тараса) Савчука, визнаного найкращим голкіпером усіх часів NXL (Національної хокейної ліги). Його обличчя було посічене численними шрамами і рубцями, ніби він пройшов не через одну битву на шаблях з піратами. Насправді ж це були наслідки ударів гумової шайби (!), яка зі швидкістю майже 150 кілометрів на годину летить назустріч голкіперу. Савчук не користувався захисними масками.

Нині немає жодних статистичних даних про те, скільки облич голкіперів рятували воротарські маски. Зате ми знаємо, де коли та хто винайшов цей обов’язковий атрибут хокею. Є у Львові, на вулиці Руській, будинок № 20. Екскурсоводи обов’язково розкажуть чимало цікавого про цю споруду: наприклад, про те, що 1708 року будівлю купила Католицька церква для духовного училища, що він належав поперемінно то єзуїтам, то заможній єврейській родині Балабанів. Проте не кожен екскурсовод подасть головну інформацію. З 1914 року тут працювало спортивне товариство студентів вищих шкіл “Україна”. Саме при ньому була орга­нізована перша в Україні хокейна команда “СТ Україна” (йдеться про хокей з шайбою — канадський хокей). Хокейна дружина брала участь у чемпіонаті Польщі. Один рік вона грала в класі “Б”, потім перейшла до класу “А”. Хокейний клуб існував із 1929 по 1943 рік. У команді був воротар М. Скрипій на прізвисько “Тигрис” (тигр). Він першим у світі застосував захисну маску, зробивши її з польської солдатської каски і дротяної сітки.

Львів поверне колишню славу!

Отже, постає закономірне запитання: чи можна сподіватися на відродження хокею у Львові? Так. І для цього є багато об‘єктивних причин. Саме їх мала б з’ясувати обласна Федерація хокею. Але шлях до цього лежить через роз­в‘язання деяких юридичних проблем у Федерації хокею України. З цією метою представники Львів­щини невдовзі після установчих зборів своєї організації мають поїхати у столицю і наблизити роз­в‘язку до логічного завершення.

Як з‘ясувалося з подальшої розмови, 18 листопада цього року на “Медику” відбулися установчі збори Федерації, до участі в яких запросили представників шістьох клубів Львівщини. А скільки хокейних клубів об‘єднує Федерація? Загалом, як стверджує заступник голови обласної Федерації хокею Михайло Чеканцев, АХЛ (Аматорська хокейна ліга) об‘єднує
10 команд, причому не лише зі Львова. Зокрема клуби: ХК “Львів”, “Гладіатор”, “Беркут”, низку інших із Яворова, Дрогобича, Луцька. Крім того, у лізі репрезентовано клуби з Рівного, Калуша, Івано-Франківська. Отже, можемо говорити про те, що АХЛ представляє Західний регіон України. Незважаючи на аматорський статус, окремі клуби досягли певних успіхів. Так, минулого року ХК “Львів” боровся за Кубок України. Щоправда, команда посіла останнє місце, проте продемонструвала неабияку майстерність, якщо врахувати, що львів‘яни боролися із профі.

Цікавлюся у свого співрозмовника, де саме він пізнав хокейні ази. Михайло Чеканцев відповідає, що то відбувалося в Росії. За його плечима — потужна хокейна школа, якою була вона в “Автомобілісті” з Єкатеринбурга (попередня назва міста Свердловськ). Свердловську школу за часів СРСР вважали такою, що перебуває на одному рівні із челябінською та московською у підготовці молодих талантів. Виступаючи в чемпіонаті СРСР “Автомобіліст” неодноразово забирав золоті очки у столичних грандів — ЦСКА, “Спартак”, “Динамо”, “Крылья Советов”, а також горьківського “Торпедо” (Нижній Новгород). У ті часи першим секретарем обкому партії у Свердловську був майбутній президент Росії Борис Єльцин. І особисто за його вказівкою виділяли значні суми на підтримку і розвиток спорту в уральській столиці. Єльцин, як відомо, був запеклим волейболістом, проте й загалом підтримував розвиток спорту. А від ставлення місцевої влади залежить, зрозуміло, багато. Білорусь виділяє 3% від податку на підтримку фізичної культури. За ці гроші будують нові стадіони і крижані арени. Михайло Чеканцев розповів, що фанатична закоханість у хокей змусила його батьків записати сина до дитячої хокейної школи. Саме в ній Чеканцев пройшов бойове хрещення, досконало вивчив хокейні премудрощі і навіть один раз здобув звання чемпіона СРСР серед юніорів. До речі, з цієї школи вийшли славетні Хабібулін і Яшин.

Однак невдовзі велика держава розпалася. Постало питання, що робити далі? На сімейній нараді вирішили переїхати в Україну. Оскільки мати пана Михайла має родинне коріння у Львові, співрозмовник змінив адресу. Четвертий рік Михайло Чеканцев живе у місті крилатих левів. Сюди ж він і привіз свою ідею цілком віддатися улюбленій справі. Поле для активної діяльності, на щастя, тут необмежене: організація хокейних турнірів, шкіл для розвитку дитячого та юнацького хокею. Утім, пан Михайло має ще багато цікавих задумів, які в перспективі намагатиметься втілити у життя. Наприклад, чому б не створити у Львові спортивну школу зі спеціалізованим класом із хокею на льоду.

На ігри приїжджають фанати-аматори з... Бреста

На жаль, нині в Україні розвиток окремих видів спорту базується на відданості та ентузіазмі окремих людей. Один із них — Михайло Чеканцев. Спортсмен змінився, по-іншому жити не може, бо хокей став для нього не лише хобі, захопленням, а, передусім, способом мислення, життя, своєрідною життєвою філософією. Зрозуміти і прийняти таку позицію дуже легко. Бо хокей — не тільки зимовий вид спорту, а велика школа життя, яка перетворює підлітків на чоловіків, гартує характер, не дозволяє захоплюватися нездоровими суспільними поглядами. Хіба ви зустрічали серед юних спортсменів тих, хто потрапляє в тенета алкоголізму, наркоманії, іншим антисуспільним явищам?

Упродовж десятиліть справжні діаманти кристалізуються у кімберлітових трубках. Приблизно такий же процес відбувається зі спортивно-обдарованими людьми. Вони дозрівають десь у забутих Богом районних містечках, селищах і селах і чекають досвідчених селекціонерів і тренерів, які можуть відшліфувати їхній дар до рівня діамантів. До речі, Михайло Чеканцев привідкрив завісу ще однієї таємниці. У дитячо-юнацьких школах це — своєрідний тест на освоєння інших хокейних нюансів. Прискіпливе око тренера вихоплює із юрби п‘яти-, шестилітніх дітей найбільш обдарованих і перспективних. Не останню роль тут відіграють вміння триматися на ковзанах і постава, яка дозволяє втримати рівновагу під час швидкісної їзди, важливу для прийняття блискавичних рішень. У хокей приходять за покликом серця і або залишаються в ньому назавжди, або, не витримуючи жорстких навантажень, вішають ковзани на гвіздок.

Є в Аматорській хокейній лізі (АХЛ) безпрецедентний випадок. Уявіть собі чоловіка, який своїм коштом приїжджає у Львів на ігри з Бреста! І це при тому, що в Білорусі є значно більше умов для повноцінних тренувань, зокрема, критих льодових майданчиків. Та й Білоруську хокейну лігу вважають другою за “якістю” після хокейних ліг у Росії. Ще один такий фанат приїжджає з Каменя-Каширського, що на Волині. На таких людях нині й тримається український хокей, саме такі фанати визначатимуть його майбутнє.

Є в цій хокейній філософії виключно технічний нюанс. Виявляється, розвиток хокею прямо пропорційний до кількості закритих ковзанок, спеціальних спортивних комплексів. У Канаді, скажімо, є 2200 критих хокейних майданчиків, в Італії — 90, в Чехії — 120, у Росії їх не менше. Звичайно, не дивно, що збірні цих країн періодично здобувають високі місця на престижних змаганнях. А збірна України, як відомо, після невдалого виступу серед найсильніших команд світу, вилетіла у групу середняків, і ще невідомо, коли вибереться з компанії збірних Японії, Хорватії та їм подібних. Щоправда, віднедавна справи нібито йдуть на краще. Прийнято державну програму з розвитку хокею на льоду. Тут і там відкривають криті хокейні майданчики. Передбачено також певне фінансування цього зимового виду спорту. Проте не все залежить від столиці. Назустріч хокеїстам-аматорам повинні зробити й рішучий крок органи місцевого самоврядування.

Наприклад, в Івано-Франківську уже збудували льодову арену. Нехай за розмірами вона не цілком відповідає міжнародним стандартам, проте на ній можна проводити хокейні турніри, а городяни мають прекрасну нагоду відпочивати на ковзанах. На черзі — будівництво такої ж арени у су­сідньому Калуші. Приємно, що ця споруда відповідатиме міжнародним вимогам. Якщо задум реалізують, то у місті хіміків можна буде проводити турніри високого рівня. Скажімо, запрошувати сюди “Сокіл” із Києва, “Дніпровських вовків”, інші провідні хокейні клуби України.

Не останню роль у тому, що наші сусіди випередили Львівщину у цій царині відіграла взаємодія між тамтешньою хокейною Федерацією та владою, які переймаються розвитком хокею і всіляко сприяють цьому.

Може, у недалекому майбут­ньому криту льодову арену збудують і у Львові. Принаймні для цього є вагомі підстави. Бракує основного — земельної ділянки під забудову. А із землею у нашому місті складно...

Таланти і стандарти

Якщо продовжити метафоричне порівняння обдарованих юнаків із діамантами, то мусимо зрозуміти просту річ: будь-який вид спорту має свій грошовий еквівалент. Ідеться про спортивне обладнання, форму. Відвідавши спеціалізовану крамницю, я спробував підрахувати, скільки в середньому коштує все те, що потрібно польовому гравцю: ключка, футляр для неї, ковзани, краги (рукавиці), захисна амуніція від ударів. Сума чимала — загалом приблизно 800 американських доларів. Уніформа для голкіперів ще дорожча.

На думку мого співрозмовника, такі числа не мали б відлякувати, бо дешевих видів спорту нині немає. З цією реальністю необхідно примиритися. Без інвестицій не варто сподіватися на високі результати.

Проте основне — штучна льодова арена. Для її створення потрібно приблизно 2 кубометри води і машина для заливки льоду. Таку техніку в Україні не виробляють, тож доводиться купувати за кордоном, коштує вона чимало. Одними з найкращими вважають машини відомої у хокейному світі фірми “Дзамбоні”. Ось так коротко виглядає “хокейна арифметика”.

Особисто мене вразив такий факт. Є й у нас NXL (тільки не сплутайте її із заокеанською) — Нічна хокейна ліга. Як з‘ясувалося, тренування та ігри команд цієї ліги відбуваються між 23.00 та другою годиною. Це пов’язано із тим, що вдень аматори працюють за основним фахом.

Вражає і надзвичайний “демократизм” хокею. Він об`єднує людей різних професій — архітекторів, менеджерів великих фірм, водіїв, працівників сфери обслуговування, дрібних підприємців. Усі вони знаходять спільну мову на льоду і, ясна річ, поза ним. Таке братство немислиме в інших видах спорту.

Мстислав КОЦЬКИЙ-БОБ’ЯК, «Ратуша»

Добавлено (2 минут) :
2 ДИМОН

Рад обнаружить тебя на страничке снова.Огромный привет и спасибо за преданность хоккею.

Вот вместе и победим! Брест, крассссавцы!

2 Димон

И упомянутый выше игрок из Бреста не один.В прошлом сезоне пятерками из Беларуси к нам в АХЛ ехали.Сейчас у ХК Львов и вратарь еще из Бреста —Женя.

Добавлено (1 минута) :
Димон! Поддерживаю.Вместе к победе!!!!!!!!!!!!!

Добавлено (1 час 40 минут) :
Уважаемый славянский брат, Димон !!!!!!!Обращаюсь к тебе с просьбой о содействии в надежде на твое понимание и возможности.Мог ли бы ты выяснить о наличии в Беларуси( желательно ближе ко Львову) ЛЮБИТЕЛЬСКИХ( в том числе ветеранских любительских) команд по хоккею , выступающих под эгидой железной дороги(Локомотив и т.д.), а также о возможностях контактов с представителями таких команд(телефоны, адреса, электронные адреса, сайты и т.п.).Проводятся ли какие-либо любительские турниры среди таких команд, заинтересованы ли такие команды в проведении товарищеских встреч, турниров с участием львовской команды,представляющей Львовскую железную дорогу?Готовы ли такие команды посетить Львов для участия в серии встреч по хоккею или турнире на Приз Львовской железной дороги?
Знаю, что возможность наличия у тебя исчерпывающей информации невелика и буду рад любым сведениям, которые помогут реализовать нашу заинтересованность в таком сотрудничестве.В свою очередь, обещаю безусловное приглашение на такие встречи в качестве самого почетного VIP-гостя.
Еще раз спасибо за твою заитересованность и мои благодарности от команды за затраченные усилия.
P.S.Дело в том, что мой родной «ВІМ-БЕРКУТ» Львов с 2008 года находится под почтенным патронатом Львовской железной дороги, руководством которой уже открыта детско-юношеская секция хоккея с надеждой на " светлое будущее».
Кроме того, наш клуб будет рад привлечению в ряды команды энтузиастов-любителей из Беларуси!!!А чем черт не шутит, приглашай к нам.

С уважением, Алексей.

УКРАИНА+БЕЛАРУСЬ=хоккейная ЛЮБОВЬ на ВЕКЕ!!!
А, что, звучит!!!
Security, попробуй здесь:
http://forum.pressball.by/viewtopic.php?t=7770&start=275&sid=b33950cb14a3f981...
У нас очень много любительских команд и просто людей любящих хоккей, поэтому выложи тоже самое на форум. Должны откликнуться. Вот и в Пинске арену построили, может и там любители найдутся. Позадавай вопросы. Напрямую связи у меня к сожалению нет. Еще для перспективы, в Орше строится большая арена на 5000 зр, это знатный железнодорожный узел, наверняка потом с ними договориться можно будет, хотя вроде там любители были, раньше слышал об этом, сейчас не в курсе.
Но на этой ветке, многие ответы получишь, закидывай туда!
А вообще, ты не просто большое дело и делаешь, да и уже сделал, просто ОГРОМНОЕ!!!
Молодец!!!Спасибо за добрые слова, если еще что узнаю, конечно отпишу.
УДАЧИ ВО ВСЕМ!
С большим уважением, Дмитрий.