"Одна голова - добре, дві - краще - кажуть у народі. "А три?" - і український хокейний люд, як у "Борисі Годунові" - "безмолствует".
Місяць тому наша хокейна збірна стала триголовою: рішенням (кажуть, поки що не затвердженим) національної федерації до її тренерського складу введено нового члена. Богданов, Сеуканд, а тепер ще й Куликов - що не ім'я, то постать, що не посада, то головна у своєму клубі. Першого вже давно визнала Фінляндія, двоє інших "сокіло-беркутівськими" битвами не дають зачахнути доходязі - СЄХЛу.
"Ну тепер ми їм покажемо, принаймні принизливу боротьбу за виживання на чемпіонатах світу точно не вестимемо" - загомоніли фанати і... прикусили язики. Не секрет, що для досягнення високих цілей потрібно не тільки єдинність та взаєморозуміння гравців, а й дружна тренерська команда. А ось це й викликає величезні сумніви.
Богданова це не стосується. Метр вже давно борознить зі своїми клубами благополучну фінську кригу, і, приїжджаючи додому в авральному порядку встигає хіба що підказати підопічним, як не дуже осоромитися на побаченнях з тими ж фіннами, шведами чи американцями. Зате стосунки Сеуканда й Куликова, м'яко кажучи, далеко на приятельські. Точніше, навіть не особисті стосунки (вони взагалі не спілкуються), а взаємовідносини між їхніми клубами. Не розвозячи манну кашу по білій скатертині, наведу такий приклад. Перед черговим етапом нинішнього розіграшу Континентального кубка вирішили "Сокіл" із "Беркутом" поспарингуватися. Товариський (!) поєдинок навіть не було завершено: з кожною хвилиною лід буквально зрошувався кров'ю. Не встигали арбітри покарати одних забіяк, як починався новий мордобій. Шокує, чи не так? Особливо, якщо врахувати, що більшість нинішніх "соколят" і "беркутівців" - друзі по життю, й ніколи не проти погомоніти в неофіційній обстановці.
На превеликий жаль, земляцькі стосунки двох клубів накладають нагативний відбиток і на стосунки їхніх тренерів. І хоча Олександр Юрійович із Олександром Петровичем в один голос запевняють, що їхні взаємовідносини аж ніяк не впливатимуть на співпрацю (мовляв, головне - вирішення турнірних завдань), напруга у цих самих відносинах відчувається.
Як уже повідомляла "УМ", напередодні Нового року збірна України повернулася з Польщі, де у двох товариських матчах перемогла місцеву національну збірну. З точки зору результату - підсумки поїздки радують, особливо, перед лютневим олімпійським відбором. А що думають з приводу дуетного дебюту пан Сеуканд із паном Куликовим, спробував дізнатися кореспондент "УМ".

- Головне - досягнуто позитивного результату, що, звичайно ж, не може не радувати, - почав розмову Олександр Сеуканд. - Приємно й те, що нарешті я побачив у ділі гравців "Беркута", яких ми з Богдановим так і не докликалися на Кубок Данії.

- Яке враження справили підлеглі вашого нового помічника? Ви казали, дуже хочете подивитися на гру екс-"соколят" Синькова і Бобровникова.

- Усі зіграли в свою силу. Надійно відстояли воротарі, особливо молодий Селіверстов, який гідно витримав польський іспит. Відзначу також Савенка і Сальникова, які, на мою думку, посилять збірну України в олімпійському відбірковому турнірі. Водночас, зазначу, що з хокеїстів, які їздили до Польщі, до "справжньої" збірної потрапить максимум п'ятеро, хоча всіх їх буде викликано на підготовчий збір.

- Який пройде під пильним наглядом вже трьох наставників. Які враження залишилися у вас від першого - спільного з Куликовим - досвіду роботи?

- Я не розумію антигонізму, який вперто роздуває преса (?!). Так, протистояння між "Соколом" і "Беркутом" є, але воно не виходить за межі чемпіонату СЄХЛ. Та й то, протистояння - це гучно сказано: забезпеченому в усіх відношеннях (фінансових і кадрових передусім) "Беркуту" ми можемо протиставити морально-вольові якості 20-річних пацанів. У Східноєвропейській лізі ми конкуренти, у збірній же України робимо одну справу. Наприклад, у Польщі ніякого протистояння Сеуканд - Куликов не було. Була співпраця, панувала робоча обстановка. Жодних поділів на "моїх гравців" і "твоїх", грали всі порівну.

- Просто ідилія. І все ж, як ви - "старожил" збірної - вважаєте, поява Куликова на тренерському містку посилить збірну України?

- А ви як вважаєте?

- Складне запитання. З одного боку - він привів свій "Беркут" до перемоги у першості СЄХЛ, "образивши", вибачте, ваш "Сокіл", з іншого, на мою думку, у нього замало досвіду...

- Куликов - молодий, амбіційний тренер. Так, він виграв чемпіонат ліги, зліпивши команду з досвідчених, готових гравців, завдяки потужному спонсору. Але ж на рівні збірних цього замало, там долю перемоги вирішують зовсім інші фактори. До того ж, не мені вирішувати, посилить потенціал збірної поява Куликова, чи ні: для цього у неї є головний тренер - Анатолій Богданов, хоча й моя думка враховуватиметься.
Про себе ж скажу, що я дуже забобонна людина, і вважаю, що коней на переправі міняти все ж не варто. У першу чергу це може позначитися на мікрокліматі команди. І знов-таки це не стосується конкретно Куликова. Такої ж думки я дотримувався б, якщо б на його місці був Іванов, Петров чи Сидоров.
А щодо турнірних звершень тренера Куликова, то я б зрозумів, якщо б він вивів молодіжну збірну України до групи А чи "Беркут" до фіналу Континентального кубка. Цього не сталося, і на даний момент єдиною його перемогою є "золото" СЄХЛ. Однак, якщо національна федерація дасть наказ: хлопці, віднині працюватимете з Куликовим, - ми змушені будемо підкоритися.
Хоча, можливо, це й не треба писати?.. - закінчив розмову завжди обережний Олександр Юрійович.
А ось Олександр Петрович завжди упевнений у собі і не соромиться відверто відповідати на запитання.

- Пане Куликов, дозвольте привітати вас із першим "бойовим хрещенням" як тренер збірної.

- Дякую, сподіваюся, воно не стане останнім. Чесно кажучи, мені було дуже приємно почути звістку про моє призначення на посаду тренера збірної. Вона відрізняється від клубної роботи: набагато цікавіша, відповідальніша, тому очолити збірну - велика честь.

- Незважаючи на всю приємність події, ситуація з вашим призначенням виявилася не зовсім приємною. Олександр Сеуканд дізнався про нього з газет, Анатолій Богданов, може, й взагалі ще не знає.

- У принципі, це рішення напрошувалося давно: у керованому мною "Беркуті" дуже багато кандидатів до збірної, тому ще перед поїздкою по Кубок Данії мені пропонували очолити національну команду. Але тоді, як ви знаєте, ми - "беркутівці" - були задіяні у розіграші Континентального кубка і допомогти збірній, на жаль, не змогли.

- Кандидатів у "Беркуті" справді багато. Однак, за словами пана Сеуканда, до "олімпійської" збірної потраплять максимум п'ять спортсменів з тих, хто їздив до Польщі. Виняток склали тільки Савенко і Сальников, які, схоже, вже забронювали собі місця у її складі.

- Ніяких винятків і бути не може. До олімпійського відбору ще більше місяця, за цей час названі гравці можуть втратити форму, хтось інший - вийти на її пік.

- Цікаво, хто в такому разі визначатиме остаточний склад команди, якщо напередодні від'їзду до Польщі Олександр Сеуканд зазначав, що остаточне рішення у цих поєдинках буде за ним - як за старшим тренером (звичайно ж, поки відсутній головний - Богданов).

- За ким?! Та Сеуканд вже взагалі нічого не вирішує у цій збірній. Усе вирішуватиме виконком федерації. Нам же поки що спільними зусиллями потрібно вирішити одне завдання: потрапити на Олімпіаду.
Додам, що незважаючи на наші суперпринципові "заруби" у чемпіонаті СЄХЛ, у першому нашому спільному виїзді жодних проблем між мною і Сеукандом не виникло. Запевняю, на тренерському містку панувала справжня робоча атмосфера.

- Цікаво, а які у вас, так би мовити, позальодові стосунки.

- Не скажу, що ми хороші приятелі. Принаймні сім'ями ми не дружимо. Але ж це не повинно впливати на роботу, чи не так?..

P. S. Звичайно, так. І поки збірна України перемагатиме, на цю спільну і успішну співпрацю не впливатимуть навіть кровопролитні СЄХЛівські війни між "Беркутом" та "Соколом". Але варто збірній оступитися, скільки ж цікавого почують болільники з вуст людей, об'єднаних поки що єдиною метою. І запевняю вас, крайній знайдеться обов'язково, хоча ним, зрозуміло, себе не вважатиме жоден.



Україна Молода