Останні два роки українські прихильники хокею з підвищеним інтересом слідкують за виступами збірної СРСР на чемпіонатах світу та Європи. Адже в складі головної команди країни успішно виступають представники нашої республіки. Зі шведської першості-89 із золотою медаллю повернувся додому захисник київського "Сокола" Валерій Ширяев. Через рік його одноклубник Дмитро Христич також став чемпіоном світу. Приємно, що хокейні університети Дмитро проходив у Києві.

- А як ви прийшли в хокей? - з цього запитання почалася розмова з форвардом "Сокола" і збірної Радянського Союзу Д. Христичем.

- Народився в Києві. Тож у мене не було проблеми з вибором виду спорту. Влітку ганяли м'яча на майданчику поблизу нашого будинку, а взимку заливали ковзанку й організовували хокейні поєдинки між під'їздами, будинками, вулицями.
Згодом із старшим братом записалися до хокейної секції. Правда, він там довго не затримався, перейшов до іншої спортсекції. А я попросив батька, щоб записав мене в групу на "Крижинці". Нам порадили зачекати кілька місяців. Восени знову прийшли. Цього разу мені поталанило. Так наші шляхи в спорті з братом розійшлися. А я зрозумів, що без хокею жити не зможу.

- Хто ваш перший тренер?

- Моїм першим наставником був Анатолій Олексійович Ніколаєв. Він саме тренував дві групи хлопчиків 1968-1969 років народження. Ніколаєв запропонував займатися з хлопцями, які були на рік старші за мене. А коли організували спецклас, то Анатолій Олексійович порадив батькам віддати мене до цього класу. Тоді я був на рік молодшим від моїх однокласників. Та це не заважало мені добре вчитися. До п'ятого класу був "круглим" відмінником. А школу закінчив без трійок. Крім того, не пропустив жодного тренування. Завжди встигав підготуватися до уроків, потренуватися і знайти час для захоплень.

- Як ви потрапили до "Сокола"?

- Як і всі мої ровесники, мріяв виступати в нашому "Соколі". Мені поталанило. Хоч запрошення до провідного клубу республіки було для мене несподіваним. Адже всі мої ровесники після ДЮСШ спочатку грали за команду ШВСМ, а вже потім стажувалися в "Соколі". Я лише кілька разів за півроку зіграв за ШВСМ. А потім почав тренуватися з основним складом. І встиг тоді виступити в чотирьох поєдинках.

- Чи пам'ятаєте свій дебют у вищій лізі?

- Було це в Москві. "Сокіл" грав проти "Спартака". Дуже хвилювався. Анатолій Васильович Богданов заспокоював. Вийшов на лід лише в третьому періоді. Виграв кілька одноборств, зробив дві-три точні передачі. Матч той ми програли. Тож зрозумів, що в хокеї я ще дитина. Треба боротися за місце в основному складі, а для цього треба багато працювати.

- Які закинуті шайби найбільше запам'яталися?

- Мені найбільше запам'ятовуються невикористані можливості. Тоді десятки разів "прокручую" ситуацію, в якій не закинув, і подумки підправляю шайбу.

- Дмитре, ви вже говорили, що приємною несподіванкою стало запрошення до "Сокола". А як сприйняли виклик до збірної СРСР?

- Я реально оцінив свої можливості. Звичайно, прагнув сподобатися Віктору Васильовичу Тихонову на турнірі "Известий". Потім мені здалося, що головний тренер про мене забув. Адже в закордонні турне я не їздив. Тихонов згадав про мене напередодні швейцарського чемпіонату. До приїзду Макарова і Пряхіна провів кілька матчів. Потім мене перевели до них центрфорвардом. Ми швидко знайшли спільну мову. Одне задоволення грати з таким напарником, як Сергій Макаров. Здається, не підвів товаришів. Раніше мені доводилося виступати за юнацькі збірні СРСР. На європейській першості здобув "бронзу", на світовій - "золото" і "срібло". Та в компанії визнаних асів діяти значно складніше.

- Хто ваш кумир у спорті?

- Завжди прагну бути схожим на майданчику на рижанина Хелмута Балдеріса.

- Торік А. Богданов рекомендував вас до збірної СРСР, але В. Тихонов взяв Ширяєва. У нинішньому сезоні все трапилося навпаки. Рекомендували Валерія, а поїхав Христич. Хіба між Богдановим і Тихоновим виникли непорозуміння?

- Як на мене, у них нормальні стосунки. Та поїздка на світову першість залежить в першу чергу від спортсмена.

- З ким дружите в "Соколі", збірній Радянського Союзу?

- У київській команді до мене всі хлопці ставляться по-дружньому. На жаль, близького друга не маю. А ось у збірній потоваришував з Давидовим. Разом мешкаємо в одній кімнаті на зборах, турнірах.

- Чим захоплюєтесь у вільні години?

- Вільного часу в мене обмаль. Нині живу хокеєм - тренування, перельоти, матчі. Нинішнього року закінчив Київський інститут фізкультури. Віддаю перевагу книжкам і музиці.

- Яка зарплата у хокеїстів?

- Скажу лише про свою зарплату. Клуб платить мені щомісяця 300 карбованців. Одержую преміальні за перемоги на всесоюзній першості.

- Хто ваші батьки?

- Мама, Валентина Миколаївна, трудиться в галузі поліграфії. Батько, Анатолій Федорович, працює головним інженером на фабриці "Зоря". Старший брат живе окремо. Поки що не одружений. Правда, деякі "наречені" часто набридають телефонними дзвінками. Та в мене е дівчина. Ми вже дружимо кілька років.

- Вам уже пропонували виступати в інших клубах?

- Пропозицій від радянських команд не було. А ось представник клубу "Вашінгтон кепітелз" Джек Батон запропонував зіграти в Національній хокейній лізі. Я погодився. Але сказав Батону, що мого долю вирішуватиме клуб.

- Плани на нинішній сезон?

- Допомогти "Соколу" посісти призове місце в національному чемпіонаті, закріпитися в збірній СРСР, виступити на чемпіонаті світу.

Довідник-календар "Хокей", 1990.

Довідник Хокей-90