Якщо художня гімнастика й жіночий баскетбол серед вітчизняних видів спорту найскандальніші, а футбол - найбільш втаємничений, то український хокей, поза всяким сумнівом, найпарадоксальніший з усіх спортивних дисциплін. Здавалося б, скільки разів наших хокеїстів били безжальні обставини, а вони не тільки не вмирають, а ще й розмножуються. Облишмо столицю - історичний центр хокейної моди, якому сам Бог велів народжувати "Беркутів", "Ірбісів", "Києви". Останнім часом аж у чотирьох різних куточках країни з'явилися на льоду жваві хлопці на ковзанах та з ключками. І нехай хокейний бум у Львові та Херсоні має поки що локальний характер, а у Харкові новоствореним клубом "Витязь" опікуються тільки фанатики-ентузіасти, але приклад Донецька точно має стати зразком для інших.

"Скооперувалися" на Книгу рекордів Гіннеса

Минулого тижня столична публіка нарешті на власні очі побачила те, про що з початку сезону не вщухали розмови, - на матчі чемпіонату України до Києва прибув донецький "Донбас", сворений чотири місяці тому. Донеччани поїхали, а про них і досі говорять - що команда хороша, бойова, певний брак техніки, тактики й "фізики" компенсує характером, але й цього виявилося достатньо для гідних програшів грандам ("Соколу" - 3:6, "Беркуту" - 3:5) та видовищної перемоги над "Політехніком" - 5:4. Обізнані на хокеї люди пам'ятають, як плідно функціонували за союзних часів три наші школи - київська, харківська й донецька. Остання, щоправда, поділялася на сіверсько- й просто донецьку. Саме там в столиці Донбасу чверть століття тому зустрілися в одній команді троє хлопчаків - Микола Тимко, Сашко Куцаєв і Сергій Клюєв. Як і годиться, натхненно чимчикували до майстерності повз юнацькі, юніорські, молодіжні колективи, мріючи про команду майстрів. Потім, як це часто буває, кожен обрав свій шлях. Відігравши десять років, Клюєв змінив амплуа - зараз він поважний бізнесмен. Тимко закінчив пізніше, став тренером. А Куцаєв і досі грає в хокей, стоїть на воротах - тепер уже "Донбасу". Саме ідея реанімувати донецький хокей, який помер разом із Радянським Союзом, звела до купи трьох знайомих.
"Ідея ця виникла давно, а в 90-му році навіть втілилася у життя, - розповідає "УМ" передісторію головний тренер "Донбасу" Микола Тимко. - Закінчивши київський інфіз, я повернувся до Донецька і з жахом побачив хокейну смерть: наш палац закривали, хлопців просто викидали на вулицю. Із Сашком Куцаєвим ми зважилися на справді революційний, безпрецедентний крок - власноруч створити професійний хокейний клуб. Знайшли гроші, зібрали команду й поїхали до Києва реєструватися. Але нам відмовили! Лише у Москві, куди ми - наполегливі - добилися, дозволили зареєструвати перший (!) в Союзі професіональний клуб "Кооператор", який ми заявили в другій союзній лізі, клас В. Тоді ця подія здійняла справжній фурор і була гідна Книги рекордів Гіннеса, принаймні до Енциклопедії російського хокею ми потрапили".
Клуб справді був професіональним - справно платив пристойну платню, у кожного був персональний контракт, одним із пунктів якого, до речі, було "нерозголошення комерційної таємниці". До того ж, окрім місцевих гравців, за "Кооператор" виступало навіть двоє канадців та американець, а в гості приїздив навіть директор по контрактах НХЛ Гаррі Лунгер, який свого часу три сезони відіграв в одній трійці з Уейном Гретцьки. На жаль, через три роки спонсори не змогли більше утримувати команду, й великий хокей у Донецьку таки помер.
"На довгі вісім років, - зітхає Микола Тимко. - Лише зараз завдяки нашому президенту - Сергію Клюєву - він почав відроджуватися. Довго ми з Куцаєвим за ним ходили з цією ідеєю: він не відмовлявся, але, певне, був не готовий. Адже добре знає, наскільки це копітка справа, особливо відродження практично на рівному місці".
Відтак офіційним днем народження "Донбасу" вважається 15 серпня 2001 року.

Рятівні колеса в морі проблем

На той момент під орудою Тимка і його помічника Куцаєва було лише семеро гравців, включаючи останнього. Аби заявитися у СЄХЛ і в чемпіонат України, довелося молодим наставникам "реанімувати" давніх партнерів по "Кооператору". "Люди вісім років не тримали ключку в руках, - розповідає Тимко. - Звичайно, їм було важко розпочинати все заново, але я радий, що більшість із них знайшла в собі сили". Сяк-так доукомплектувавшись, "Донбас" із 14 хокеїстами в заявці розпочав свій дебютний сезон. Вже на його початку кадри "посипалися" - через травми. Абсолютна відсутність фізичної підготовки, вкрай обмежений підготовчий цикл, як підсумок - у команді знову недокомплект, зокрема, лише один центрфорвард. "Та не це дошкуляє найбільше, - бідкається тренер. - Всім відомі наші проблеми з повною відсутністю льоду. У період перед сезонної підготовки ми не провели жодного спаринга, практично не займалися на ковзанах. Та й зараз "домашні" матчі проводимо у Сіверськодонецьку, тренуватися ж нам просто ніде. Тому хочу подякувати керівництву київського "Сокола", й зокрема, Василю Фадєєву: насамперед, за надання нам умов для тренувань".
Не має команда і своєї бази, а більшість гравців - з інших міст. "Ось вона, наша домівка, - показує Микола Іванович на "донбаський" автобус. - Команда буквально живе на колесах". Та якими б комфортабельними не були "колеса", розфарбовані в клубні червоно-сині кольори, замінити справжні ліжка автобусні крісла не можуть.

І хокеїстів рахують восени

Як бачимо, не таке вже й безхмарне небо над спортивними териконами, як дехто вважав донедавна. Навпаки, в успішного бізнесмена Сергія Клюєва з'явилася така купа проблем, що... "Але ж вирішувати їх все одно треба, заперечує президент ХК "Донбас". - Якщо нам не вдасться найближчим часом перевезти команду з Сіверськодонецька додому, навіщо було все затівати? Я дуже вдячний сіверськодонецьким болільникам, які своєю численною підтримкою допомагають нам робити перші кроки, вигравати перші матчі, але ж Донецьк - наше рідне місто. Ми вже провели переговори з міською адміністрацією, вона прийняла рішення про створення спільного підприємства, дала "добро" на реконструкцію Палацу спорту "Дружба". Хоча на відбудову знадобиться чимало коштів, адже доведеться фактично заново створювати льодове поле, робити капремонт приміщення".
"Кажуть, що відразу після традиційного зимового турніру "Зірки жердини" Сергія Бубки "Дружбу" почнуть обладнувати холодильними установками, - додає Микола Тимко. - Цілком можливо, якщо не станеться ніяких катаклізмів, наступної осені ми вже гратимемо у власному 4-тисячному палаці".
Загалом же плани у Клюєва грандіозні. Окрім "Дружби" - хокейна база, дублюючий склад "Донбасу" і, найголовніше, дитячо-юнацька школа. У принципі, солідне й своєчасне фінансування дозволяло Тимкові навіть у часовому цейтноті довкомплектувати команду досвідченими виконавцями. Однак, "підписуючись" під таким грандіозним проектом, президент не гнався за миттєвими результатами. Маючи на меті відродження хокею на Донбасі, він зробив ставку на молодь - зараз на юних харків'ян чи киян, згодом - на місцевих вихованців.
"Звичайно, можна без проблем назбирати легіонерів - тих же росіян, як це зробили в Могилеві (зараз за білоруське "Хімволокно" в групі В СЄХЛ виступає 19 росіян - Авт.), - пояснює Тимко. - Хай вони їдуть до нас, живуть тут, годуються, поки наші таланти пропадатимуть? Ні, ми насамперед робитимемо ставку на своїх хлопців, у тому числі й на тих, хто зараз грає за кордоном. Наприклад, запросили двох обдарованих молодих гравців із омського "Авангарду" - вони українці за походженням, просто батьки свого часу переїхали до Росії. І зараз вони переводяться до наших інститутів, мінятимуть паспорти. А скільки таких у Москві, Воронежі, Пензі, Польщі! До речі, Могилів ми обіграли - значить, не однозначно правильна їхня політика. Це при тому, що в білоруського клубу ледь не втричі вища зарплатня, чудові умови, опіка з боку держави".
"Без власної школи неможливо створити сильну команду, - упевнений Сергій Клюєв. - Ми робитимемо ставку на молодь, виховану в традиціях клубу. Мрію, щоб донецькі хлопчаки вже у п'ятирічному віці горіли бажанням грати в хокей". Чи захопляться донбаські дітлахи диковинною для них грою, тим більше, що всі вони поголовно мріють одягти помаранчеву футболку футбольного "Шахтаря"? Обов'язково захопляться, упевнений хокейний наставник. Уже зараз у Сіверськодонецьку трибуни збирають по півтори тисячі глядачів щоматчу, хоча вхід, на відміну від Києва, платний, приїздять автобуси з донецькими фанатами, хоча їхати 160 км.

За медалі треба платити

Звичайно, їм - з грошима - легко втілювати у життя свої наполеонівські плани. Саме так міркують з приводу "Донбасу" київські болільники. Тим паче, що, подейкують, Клюєву допомагає з хокеєм молодший брат Ріната Ахметова - президента ФК "Шахтар". З'ясувати це, а також "неймовірні" гонорари донецьких хокеїстів, про які стільки говорять, з перших вуст не вдалося. Тимко цілком прогнозовано від коментарів відмовився: "Чесно кажучи, я не знаю, й навіть не цікавлюся, хто спонсоруватиме команду. Я ж тільки тренер, моя справа - керувати хокеїстами й відповідати за їхні виступи. Що ж до зарплатні, то вона у нас нормальна, хоча й не дуже велика. Є й додаткова мотивація, однак порівнювати її з преміальними футболістів не слід".
Відтак на цей сезон перед "Донбасом" поставлено завдання закріпитися в чемпіонаті СЄХЛ, спробувати потрапити до "плей-оф", наступного року вийти до групи А. В чемпіонаті України донеччани прагнуть вийти до півфіналу. Поки що в другому дивізіоні гірники лідирують, в Україні - посідають третє місце. "Хоча ще однією нашою проблемою є суддівство, - визнає Тимко. - "Душать" нас скрізь - і в Ризі, і в Могилеві, і, чого гріха таїти, у Києві. Не зараховують шайби, штрафують гравців - я сивію не по днях, а по годинах".

Віктор Іванченко ("Украіна Молода", 20 грудня 2001).

Віктор Іванченко