Єдине, що давало надію на успіх нашої збірної, — це доволі боєздатний склад і колишня слава. Утім, як виявилося, в хокей грають не імена й титули, а конкретні люди. Хоч це й прикро, але три зустрічі в латвійській столиці показали, що українці слабші принаймні за господарів, а незабаром, цілком імовірно, програватимуть і менш потужним суперникам.
Після матчів першого туру, коли Україна здолала Італію, а Латвія — Угорщину, стало зрозуміло, що єдиний квиток між собою розіграють саме переможці дуелей стартового дня. У п’ятницю ввечері близько дев’яти тисяч латишів прийшли підтримати свою команду в протистоянні з «синьо–жовтими». Але перший період їх розчарував — українці реалізували більшість, а арбітри виявляли нетипову прихильність до гостей. Швед Віннеборг і норвежець Хансен виписали «малиновим» 18 (!) хвилин штрафу, лише двічі вилучивши наших хлопців.
Утім рахунок зовсім не випливав із перебігу подій на майданчику. У рівних складах нашим практично не вдавалося загрожувати воротам Сергія Наумова. Не сприяла підняттю бойового духу нашої команди і втрата через травму капітана — Юрій Гунько мужньо кинувся під шайбу і не зміг продовжити гру.
Господарі впоралися з хвилюванням та поступово довели свою перевагу. Як пізніше сказав керманич збірної України Олександр Сеуканд, вирішальним став другий гол господарів, коли оборонець «Сокола» Дмитро Толкунов просто виклав шайбу на ключку опоненту.
За рахунку 3:1 на користь Латвії наші тренери замінили Ігоря Карпенка шостим польовим гравцем. Штучна чисельна більшість принесла тимчасовий успіх, але на обличчі автора голу, захисника Сергія Климентьєва, радості не було видно. Ще одна спроба врятуватися від поразки на останній хвилині обернулася голом у наші ворота — у залишену без нагляду сітку влучив енхаелівець Яніс Спруктс.
Цікаво, що рахунок 2:4 остаточно перекреслив надії «синьо–жовтих» на поїздку до Ванкувера. Якби на табло збереглися цифри 2:3, то в нашої команди залишилися б теоретичні шанси на загальний успіх. Для цього потрібно було в неділю обігрувати угорців і сподіватися на мінімальну перемогу італійців над Латвією.
Утім команда Олега Знарока виграла й третій домашній двобій, а українці провели нікому не потрібний поєдинок із угорцями. Безвольні дії колективу Олександра Сеуканда призвели до того, що в цьому двобої за десять хвилин до завершення третього періоду наші «горіли» — 0:2. Неймовірним чином, наче прокинувшись від сну, збірна України спромоглася в основний час двічі відігратися й вирвати нічию — 3:3. У лотереї булітів вирішальним виявився кидок Сергія Варламова.
Виграшем в Угорщини наші трохи підсолодили пігулку від минулорічної поразки мадярам на чемпіонаті світу в першому дивізіоні в Японії.
Після двобою з латвійцями пан Сеуканд сказав, що його команді забракло удачі. Таке доводиться чути вже не вперше, але, думається, причина невдалих виступів українців останнім часом криється значно глибше. Багаторічний капітан збірної, а нині асистент Гунька Сергій Климентьєв правильно говорить, що в головній команді країни впродовж десяти років грають одні й ті самі хокеїсти. Гідної зміни ветеранам немає, тому падіння «синьо–жовтих» є закономірним. А юнаки, які доростають до професіонального рівня, не можуть піднятися вище через відсутність належної ігрової практики. Чемпіонат України нині дуже низького рівня, а в «Соколі», за визначенням Сеуканда, мають грати найсильніші. Тобто молодим наставник не довіряє, адже тут «заробляють гроші». Але що буде з головним нашим клубом через кілька місяців, якщо донбасівські спонсори, котрі фінансують команду, в період фінансової кризи вирішать економити?..
У поразки збірної є й інші об’єктивні чинники. Треба розуміти, що найкращі роки Климентьєва, Шахрайчука та Симчука залишилися позаду. Міхнов і Варламов не часто з’являються в основі своїх російських клубів. Касянчук і Сальников лише недавно відновилися після серйозних травм. А перемоги «Сокола» у вищій російській лізі над молодшими опонентами інакше як пірровими й не бачаться, надто ж з урахуванням «прольоту» повз Олімпіаду.
Олександр Сеуканд тренує київський клуб уже майже два десятиліття — подібне важко знайти у світовій історії. У зв’язку з цим нема звідки очікувати притоку нових тренерських думок. І консультації від безробітного Анатолія Богданова — лише підтвердження «малосольності» наших кадрів. Національна команда має бути для фахівців не полем для експериментів (скажімо, так розцінюється запрошення Христича, Савицького й Бобровникова в асистенти до тренера), а вершиною діяльності. Якщо ж немає своїх спеціалістів, то не треба боятися запрошувати чужих — таким шляхом іде чимало збірних. Усе це мусять зрозуміти й керівники ФХУ, яких, утім, також важко назвати професіоналами...
ТАБЛО
Олімпійський кваліфікаційний турнір
Група F (Рига). Латвія — Україна — 4:2 (0:1, 2:0, 2:1; Карсумс, 25 (більш.); Редліхс, 34; Ніживійс, 48; Спруктс, 60 (п. в.) — Срюбко, 19 (більш.); Климентьєв, 59), Італія — Угорщина — 4:1; Україна — Угорщина — 4:3 Б (0:0, 0:2, 3:1, 0:0; Ваш, 22; Очкай, 32 (більш.); Палкович, 58 (більш.) — Тимченко О., 52; Матерухін, 55; Шахрайчук, 59 (більш.); вирішальний буліт — Варламов), Латвія — Італія — 4:1.
Підсумкове становище: Латвія — 9, Україна — 5, Італія — 3, Угорщина — 1.
Група Е (Ганновер). Німеччина — Австрія — 2:1, Словенія — Японія — 4:5 Б; Німеччина — Словенія — 2:1, Австрія — Японія — 5:2.
Підсумкове становище: Німеччина — 9, Австрія — 5, Японія, Словенія — 2.
Група G (Осло). Норвегія — Франція — 3:2, Казахстан — Данія — 2:3; Норвегія — Данія — 5:3, Франція — Казахстан — 2:8.
Підсумкове становище: Норвегія — 9, Данія — 4, Казахстан — 3, Франція — 2.
Андрій Фоменко (Україна Молода, 10.02.2009)
Андрій Фоменко
Ось що хочу сказати з цього приводу...