Брати з паспортами різних країн

Попри хитке становище хокею в Україні, наша збірна впродовж семи років гідно захищає честь держави в елітному дивізіоні чемпіонатів світу. Причому основну ударну силу «синьо-жовтих» становлять представники насамперед російських клубів. Приємно, що наші легіонери в Росії, хоч як це пафосно звучить, мають почуття патріотизму й завжди при першій-ліпшій нагоді приїздять під прапори національної команди, навіть попри те, що преміальні за участь у світових хокейних форумах отримують із затримкою. Хоча напередодні останньої першості в Австрії у лавах збірної зріла думка про відмову від поїздки до Інсбрука. І головним лейтмотивом для невдоволених була навіть не заборгованість із виплат, а ганебне становище хокею в Україні. Спортсмени вимагали від державних структур змін у ставленнi до льодової гри, і після успішного виступу підопічних Сеуканда на чемпіонаті світу начебто намітився деякий злам.
«Спортивний» міністр Юрій Павленко і тодішній «гуманітарний» віце-прем'єр Микола Томенко зустрілися зі збірниками й пообіцяли навести порядок у хокеї. Але з тих пір державною увагою хокеїсти пещені не були, і припущення про бойкот окремими гравцями наступної світової першості знову лунає в приватних розмовах. Приємним винятком із загальної невтішної тенденції стала лише поява у Федерації хокею спонсора, з яким хокеїсти пов'язують певні надії на краще. Тим часом натяку на побудову в Україні льодових палаців немає. Молодим хлопцям просто ніде грати, і вони змушені шукати своє щастя хто в Росії, хто в Білорусі, а хто і за океаном. При цьому хокеїсти нерідко міняють громадянство, що також відбувається не від веселого життя. Через таку ситуацію збірна втратила кількох гарних виконавців: російські паспорти мають енхаелівці Олексій Житник, Олег Твердовський, молоді Микола Жердєв та Антон Бабчук. Останній, до речі, нещодавно відзначився першим у кар'єрі голом у НХЛ за «Чикаго».
Добре, що хоч залучили до збірної уродженців Києва Руслана Федотенка й Олексія Понікаровського, які, щоправда, грали за національну команду лише на Олімпіаді-2002 у США.
Зате нещодавно відмовилися від виступів за Україну юний Віктор Андрущенко й більш досвідчений Олександр Матерухін із білоруського «Хімволокна». Кілька місяців тому був заграний за росіян вихованець київського хокею Олексій Міхнов. А от із його братом — двометровим форвардом тольяттінської «Лади» Андрієм Міхновим — керівники ФХУ досягли згоди про виступ у формі збірної України в лютому на етапі Кубка виклику в Білорусі.

Хто в столиці, хто в Сибіру, хто в Татарії...

У минулі вихідні на київському етапі «Єврочеленджа» у «синьо-жовтій» збірній грали відразу сім представників російської суперліги — наразі другої за силою ліги світу після НХЛ. Нагадаємо, що торік із Росії ніхто на Кубок виклику до України не приїздив.
Лідирує у наших північно-східних сусідів магнітогорський «Металург», у складі якого виступає основний воротар збірної України Костянтин Симчук (до речі, персонально з ним займається наш легендарний голкіпер Юрій Шундров). Щоправда, Симчук виходить на майданчик нечасто, лише підстраховуючи Тревіса Скотта, співвітчизника канадського наставника «Магнітки» Девіда Кінга. Цим фактом Костя явно не задоволений, про що розповідає кореспондентові «УМ»:
— Я зіграв вісім матчів, з яких ми лише в одному поступилися. В принципі, тренер задоволений моїм ставленням до роботи. Але в деяких епізодах я все ж таки припускався помилок, а мій канадський конкурент діяв вдало. Звісно, відсутність постійної практики шкодить рівню ігрової майстерності — хотілося б виходити на майданчик значно частіше. Через це я й на київському турнірі зіграв посередньо, особливо якщо взяти до уваги не надто успішний поєдинок проти данців (3:3).
У свою чергу, дворазовий чемпіон Росії Вадим Шахрайчук із московського «Динамо» приїхав на турнір лише для того, щоб побачитися з рідними й партнерами по збірній, — динамівське керівництво заборонило йому одягати светр із тризубом. У 32 матчах, діючи в другій п'ятірці москвичів, основний центральний форвард збірної набрав 13 очок (6 голів і 7 передач).
Відразу двох хокеїстів делегував до української столиці новосибірський «Сибір». Нападаючий Сергій Варламов має досвід виступу за «Сент-Луїс» і «Калгарі», але в НХЛ сповна розкрити свій талант йому не вдалося. У складі сибіряків 27-річний українець у цьому сезоні відзначився чотирма голами. Утім таким показником сам Сергій незадоволений:
— У мене була якась темна смуга, коли гра не йшла, і я, бувало, не потрапляв до заявки на матч. До причин цього я навіть сам не докопався. Останнім часом Володимир Юрзінов-молодший мені довіряє, і в двох останніх поєдинках за «Сибір» я закинув три шайби. Трохи незвично було після довгої перерви знову грати у формі збірної, але приємно, що закинув гол, — це мені має повернути впевненість у власних силах.
31-річний «універсальний солдат» В'ячеслав Завальнюк — один із лідерів «Сибіру» та збірної. Причому номінальний захисник, який у «синьо-жовтій» формі нерідко перекваліфіковується у центрфорварда, є кращим бомбардиром новосибірського клубу — в його активі 5 шайб і 9 передач. На київському «челенджері» мужній хокеїст грав на вістрі атаки зі зламаним пальцем на нозі, при цьому Слава зумів двічі засмутити воротарів суперників.
Артем Остроушко, ще один ветеран збірної, починав сезон у четвертій ланці московського «Спартака», а зараз стабільно виходить у першій. У 31 матчі за клуб відзначився 6 гольовими передачами і 50 хвилинами штрафу.
— Керівництво команди ставить перед нами завдання потрапити до десятки кращих, з чим ми наразі справляємося, — говорить досвідчений оборонець. — Але, думаю, нам до снаги піднятися й до восьмого місця попри те, що колектив у нас доволі молодий. Тренер Валерій Брагін часто випускає мене на гру в більшості, хоча я більше виконую саме захисні функції. Радий знову приїхати до збірної, але засмучує, що руху в розвитку українського хокею не спостерігається.
Капітан збірної України Сергій Климентьєв провів 27 матчів у четвертій ланці казанського «Ак барса» разом із тамтешніми молодими хокеїстами і заробив 30 хвилин штрафу. Лише вісім матчів за нині четверту команду суперліги зіграв 27-річний кремезний захисник Геннадій Разін. За головне завдання нашим хлопцям тренер Зінетула Білялетдінов ставить зберегти в недоторканності свої ворота. Зараз група гравців татарського клубу у складі збірної Росії поїхала на молодіжний чемпіонат, і українці сподіваються отримувати більше ігрового часу на майданчику. Стосовно можливої участі «Сокола» в чемпіонаті з російськими командами, то Климентьєв справедливо зауважує: враховуючи стан українського хокею, нам до сусідньої суперліги — як до неба. Тому капітан не вірить у те, що кияни зможуть грати в російських турнірах.
Новокузнецький «Металург» 26-річного Дмитра Толкунова йде на 16-й позиції поміж 18 команд суперліги. У 26 матчах за «Кузню» гравець, який у 17 років поїхав за океан і виступав у тамтешніх лігах упродовж семи років, заробив 5 очок (3+2).
— Головне — я маю постійну ігрову практику, діючи у другій парі захисників. Претензій з боку наставників не вислуховував — значить, моїми діями задоволені. Мабуть, через це безперешкодно й відпустили на турнір до Києва, — каже Толкунов.
Автор голу збірної України в історичному матчі з Канадою на останньому чемпіонаті світу Андрій Срюбко з тверського ХК МВД вісім років грав за океаном і навчився там за себе постояти. Через це набув слави тафгая — «хокейного поліцейського». Проте сам хокеїст трохи ображається, коли журналісти загострюють на цьому увагу:
— Усе ж таки я хокеїст, а не боксер. Наразі виступаю з молодими хокеїстами у четвертій п'ятірці, через що й відзначився лише раз у 25 матчах. Тренер ставить мені за мету не пропустити шайбу, а забивати — це хліб нападаючих.

До Євроазійської ліги — з київського плацдарму?

У більшості наших хлопців у Росії контракти з клубами підписані на один рік, і про їхнє найближче майбутнє не можуть сказати навіть вони самі. У приватних бесідах українські легіонери зазначають, що у випадку створення Євроазійської ліги бажали б грати за київський «Сокіл», навіть нехай і отримуючи меншу платню, ніж за кордоном. Але для цього треба, щоб ситуація з хокеєм в Україні почала-таки докорінно змінюватися. Бо інакше з часом ми скотимося до рівня напіваматорських збірних першого дивізіону. Адже гідної зміни нинішнім майстрам можемо й не дочекатися.

Андрій Фоменко (Україна Молода, 22.12.2005)

Андрій Фоменко