Відчувалося, що цього захисника неабияк бракувало нашій збірній у голландському Тілбурзі, де наша збірна вкотре змарнувала шанс підвищитись у класі. Юрій Гунько не одягнув весною синьо–жовту майку національної команди через травму, і в той же період з’явилася інформація, що цей гравець завершуватиме професійну кар’єру. Незабаром уже сам Гунько спростував ці чутки, але через негаразди зі здоров’ям він вiдтодi жодного разу не вийшов на лід. Поки гравці «Сокола» готуються до наступного сезону на зборах у Словаччині, Юрiй перебуває в Києві. На пропозицію «УМ» зустрітися і порозмовляти про останні події в його житті сам Гунько люб’язно погодився, переконавши, що списувати з рахунків його як досвідченого хокеїста ще рано.

　

«Літо проводжу на дачі»

— Юрію, інформація про ваше рішення не залишати спорт була не менш несподіваною, ніж попередні звістки про припинення кар’єри. Що підштовхнуло до думки не залишати хокей?

— Інформація про завершення кар’єри йшла не від мене, а від журналістів, які просто перекрутили мої слова. Наприкiнцi минулого сезону я отримав травму і на запитання одного з ваших колег відповів, що не відкидав думки про припинення активних виступів. Він же зробив поспішні висновки, і цю інформацію підхопили всі інші. Тому звістка про повернення була таким собі спростуванням.

— Травма була настільки складною? Як ви зараз почуваєтеся?

— Навесні навіть відмовився від можливості грати за збірну, адже нога боліла, і я розумів, що великої користі команді в такому стані не принесу. Потім уже й лікарі підтвердили, що треба було проходити термінове лікування. Усередині липня нарешті мені зробили операцію, наступного тижня зніму гіпсову пов’язку. Потім два тижні просто ходитиму, без тренувань, а вже далі почну робити на ногу якісь навантаження.

— Тобто виходить, що, поки команда на зборах, у вас випало навіть щось на зразок літньої відпустки.

— Щось таке, хоча на дачі, де я зараз мешкаю, маю можливість принаймні підтримувати фізичну форму: треную руки, прес. До ніг справа дійде трохи пізніше.

— На дачі маєте спокiй, якого годi шукати у великому місті з його цьоголітньою задимленістю?

— У мене там є все необхідне для проживання, плюс чисте повітря, ліс під боком, тому ми з сім’єю вирішили на літо перебратися поближче до природи.

«Націлюємося на максимальний результат»

— Як оціните виступи «Сокола» на недавньому турнірі у Словаччині? Ваші одноклубники навіть у товариських матчах зараз рідко перемагають.

— На турнірі пам’яті Забойніка вони справді виступили не найкраще: лише одна нічия й передостаннє місце. Але словацькі команди, що там змагалися, завжди були сильними опонентами: я це добре знаю, бо маю досвід виступу в цій країні. Додайте ще й кадрові втрати: попри прихід непоганих хокеїстів, наша команда напередодні нового сезону більше втратила, ніж отримала, особливо в обороні будуть проблеми. Звичайно, є чимало молодих гравців, але їм ще потрібен досвід. Ось тепер вони його й отримають.

— На що тоді може претендувати «Сокіл» у нинішньому розіграші білоруської екстраліги? У минулому сезоні це була боротьба за медалі, тепер же…?

— Ми завжди ставимо перед собою найвищі завдання, адже прицілюватись на місця в середині турнірної таблиці — це не для нас. Усе залежатиме від фінансування, адже та ситуація з коштами, що iснує в клубі останні два з половиною роки, є ненормальною. Якби в минулому сезоні було все гаразд із фінансуванням, клуб утримав би гравців, що пішли в інші команди, і ми показали б кращий результат. А так — ті, що залишаються, працюють в умовах невизначеності.

— Уже оголошувалось, що «Сокіл» домашні поєдинки у Відкритому чемпіонаті Білорусі проводитиме тепер не у Броварах, а на київській ковзанці АТЕК. На якому етапі зараз реконструкція цієї споруди?

— Я сам не бачив, що там робиться, але, як розповiдали працівники клубу, все там виконають вчасно. Практично цілодобово працюють люди, обіцяли до середини вересня все нарешті завершити, аби прийняти першу домашню гру на київському льоду. Раніше було дуже багато скарг від уболівальників і на інтернет–форумах, і в особистому спілкуванні, що складно добиратися в Бровари, часто робота заважає це робити, а приїжджати на третій період якось не хочеться.

— Ви згадали про скарги на форумах. Самі читаєте хокейні ресурси, відслідковуєте відгуки уболівальників про гру команди?

— Іноді читаю «Гніздо»: воно є неофіційною інтернет–сторінкою нашого клубу. Але переважно це робить моя дружина, адже іноді вболівальники пишуть такі речі, якi неприємно читати. Зрозуміло, що в людей можуть бути різні думки, але якби вони насправді знали, якою є ситуація в команді, то не писали б різних прикрих слів.

«Усі гроші команді досі не виплатили»

— Заборгованість iз зарплати в клубі зараз існує?

— Маємо зараз два місяці затримки зарплати, хоча керівництво знову обіцяло, що з часом будуть потроху вирішувати цю проблему. Але це теж не діло, коли в новий сезон вступаєш із проблемами старого. Хлопці перед виїздом на збори сподівалися, що будуть хоч якісь гроші, аби залишити щось сім’ям, але так і не дочекалися.

— Спонсори клубу — це досі корпорація «ІСД»?

— Це вже швидше особиста підтримка Сергія Тарути, його власний проект. У нього зараз проблеми, але якщо ти погоджуєшся підтримувати команду, даєш дозвіл на її комплектацію, то хотілося б і відповідного ставлення, адже в кожного гравця є сім’я, на тренуваннях і в матчах він піддає ризику своє здоров’я. Коли минулого року ми були на межі страйку, то вже практично не було за що їздити на тренування своїм транспортом. Навіть у Бровари вже всі дiставалися на клубному автобусі.

— Сам Тарута хоча б раз був на матчах «Сокола»? І коли востаннє розмовляв iз командою?

— З усіма хокеїстами він не зустрічався, але перед попереднім сезоном я, Олександр Матвійчук, Андрій Срюбко з тренером та іншими представниками клубу збиралися й розмовляли з ним. Коли ж ми збиралися страйкувати, то я та віце–президент клубу знову з ним зустрілися, розмовляли в його резиденції, ніби знайшли спільну мову. Але поки все так і залишається, як було.

— Свого часу курсували чутки, що ініціатори створення хокейного «Будівельника» зверталися до керівництва «Сокола» з пропозицією продати його, хоча вже потім активно заперечували цю інформацію.

— Наскільки мені відомо, вiд тієї ініціативної групи справді жодної пропозиції власникам нашої команди не надходило.

— Плани потрапляння українського клубу до Континентальної хокейної ліги (КХЛ) тепер пересунулись на наступний рік. Вірите, що це справді може статися?

— Сподівання, що в нашій країні з’явиться достойний кандидат до КХЛ, є в усіх українських уболівальників, і боротьба з Палацом спорту вирішиться на користь хокею, а не тих людей, які цим об’єктом зараз керують і не мають жодного стосунку до нашого виду спорту.

«Залюбки ходжу на футбол»

— Навесні Київ прийме чемпіонат світу серед команд І дивізіону, і це значна подія для нашого хокею. Але через це «Будівельник» позбувся залу, і цей швидкоплинний турнір, як здається, позбавляє можливості цілий сезон бачити зірок КХЛ.

— Буде добре, якщо оту ґрунтовну реконструкцію Палацу спорту, яку обіцяли зробити, таки встигнуть провести вчасно, до чемпіонату. А щодо «Будівельника», то відповідальні люди просто наплювали на український хокей. Прикро, що сили, якi стояли з боку хокею, програли тим потугам, якi вiдстоювали свiй варiант iз Палацом.

— Поки вимушено відпочиваєте від хокею, слідкуєте за подіями в інших видах спорту?

— Звичайно. Зокрема, спостерігаю за футбольними матчами «Динамо» в Лізі чемпіонів.Раніше навіть ходив на стадіон, але останнім часом просто сиджу на дачі, адже після травми нога вимагає спокою.

— Пригадую, як у поєдинках «плей–оф» Екстраліги проти «Хімволокна» ви та Андрій Срюбко добряче потовкли могильовців в одному з матчів. «Тафгайщина» для вас є звичною справою чи вдаєтеся до бійок на льоду в крайньому разі?

— У згаданому матчі одразу кілька суперників кинулись на Андрія, тому довелося вступитися за нього. Хоча Андрій сам легко може розібратися з кількома опонентами, влітку особливої уваги приділяє відпрацюванням силових прийомів, працює в залі. Добре, якщо в команді є така людина, що може й суперника «заспокоїти», і колег таким чином підбадьорити.

— Про інших лідерів: у міжсезоння до Києва повернувся Вадим Шахрайчук, тренується з командою Костянтин Касянчук. Останній залишається в «Соколі»?

— Я так думаю, що ці гравці підписували контракт з умовою, що їх можуть відпустити в клуби КХЛ, якщо ті запросять Вадима чи Костю до себе. Щодо першого я точно це можу сказати, а от iз Касянчуком я поки не спілкувався.


— За свою кар’єру ви пограли у багатьох командах, навіть були на драфті НХЛ, коли вас обрав «Сент–Луїс Блюз». Що тоді не склалося, завадило виступати в Америці?

— Тоді були непорозуміння з агентами, хоча я вже мав візу й купував квитки. У результаті опинився в одній iз нижчих ліг, але команда, до якої мене запросили на перегляд, не була фарм–клубом представника НХЛ. У результаті замість мене обрали захисника з канадським паспортом, у якого не було б таких проблем із візою, як у мене. Потім потрапив у Казань, із місцевою командою став чемпіоном Росії. Мабуть, це був найкращий період у моїй кар’єрі: розквіт сил, отриманий гарний досвід, сильний колектив. Зараз досі спілкуюся з тими людьми, вони вже працюють тренерами, директорами клубів КХЛ. Часто запитують, коли сам завершу кар’єру, але я ще хочу пограти.

— Про тренерську долю задумувались?

— Поки лише хочу бути хокеїстом. Що буде далі — побачимо.

ДОСЬЄ «УМ»

Юрій Гунько

Народився 28 лютого 1972 р. у Києві.

Майстер спорту міжнародного класу з хокею, ігрове амплуа — захисник.

Чемпіон України 1993, 1995, 2003, 2004, 2005, 2006, 2009 рр. — у складі «Сокола» та 2007 рр. — у складі «АТЕК», чемпіон Росії 1998 р. у складі «Ак Барс».

Гравець ХК «Сокіл» (Київ) та збірної України.

Виступав за клуби ШВСМ (Київ), «АТЕК» (Київ) «Ак Барс» (Казань, Росія), «Ганновер» (Німеччина), ЦСКА (Москва), «Газовик» (Тюмень), «Зволен» (Словаччина).

У 1992 р. на драфті НХЛ у десятому раунді під 230–м номером був обраний клубом «Сент–Луїс Блюз».

Учасник Олімпійських ігор 1992 р. у складі збірної України та чемпіонату Європи 1990 р. у складі молодіжної збірної СРСР.

Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2008 р.).

Закінчив Київський державний інститут фізкультури.

Перший тренер — Валерій Голдобін.

Зріст — 190 см, вага — 102 кг.

Одружений, виховує дочку.

Петро Троць, «Україна Молода»
Фото: Ілля Хохлов, iSport.ua