Дмитра Христича особливо не треба представляти ані любителям хокею, ані іншим спортивним уболівальникам. Гравець, який першим з українців перебрався до НХЛ, за океаном відігравав помітну роль у всіх своїх командах. Недарма його двічі запрошували взяти участь у матчах усіх зірок найсильнішої у світі ліги — таким досягненням серед уродженців України може похвалитися хіба ще Олексій Житник.

Кар’єру гравця Христич закінчив у 2004 році, але відтоді не розлучається з хокеєм. На початку листопада 41–річний фахівець став одним з асистентів Дейва Льюїса — канадського тренера, із приходом якого багато хто сподівається знову побачити збірну України у вищому дивізіоні світового хокею. І на етапі «Єврочеллен­джа» в Броварах минулого тижня Дмитра можна було побачити на лаві нашої команди. Саме з останніх поєдинків «синьо–жовтих» ми й почали свою розмову з легендарним українським хокеїстом.

«Із Казахстаном зіграли на рівних»

— Дмитре, які у вас враження від виступів збірної на домашньому «челленджі»? Здається, попри помилку в епізоді з вилученням у матчі з Казахстаном, наші хокеїсти виглядали непогано.

— Гру на турнірі ми показали справді непогану, сильно стартували, хай навіть суперник був не найсильніший. Утім ті ж румуни, яких ми обіграли — 8:0, непогано показали себе в наступних двох поєдинках. Із поляками був напружений матч, але перемогли ми по праву. А стосовно Казахстану, то наперед було відомо, що гравці цієї збірної більш майстровиті, швидші, адже майже всі виступають у російській КХЛ. Проти них зіграли на рівних, і якби не ті вилучення, які наші суперники зреалізували на повну, результат міг бути приємнішим. Зате можемо зробити висновки і визнати: якщо ми є слабшими в якомусь компоненті гри, то більшу увагу треба звертати на дисципліну, не отримувати зайві вилучення.

— Як ви оціните дії румунського арбітра, який після сутички у другому періоді вилучив одразу трьох наших хокеїстів і лише двох суперників, а одразу по тому усунув із майданчика ще й Вадима Шахрайчука?

— Мені такі рішення здалися не надто адекватними. Помічник арбітра під час розбирання того епізоду хотів забрати на лаву для оштрафованих Дениса Ісаєнка, хоча Денис переконував, що його на льоду взагалі не було. Усі запевнення виявилися марними, а цей факт свідчить про те, що десь арбітр наплутав. Випадково чи спеціально — це вже інша справа, але після таких рішень постраждала наша команда.

— А стосовно вилучення Шахрайчука?

— Епізод цей відбувся практично за воротами, із тренерської лави було важко судити, але навряд чи Вадим хотів спеціально вдарити суперника плечем у голову, як це потрактував арбітр. Він виявився вищим за казахстанця, може, десь плече вийшло на рівні голови постраждалого, і так сталося... Хоча це не виправдання Шахрайчука, адже за тієї ситуації, що була на майданчику, треба було тримати себе в руках.

— Згаданий румунський арбітр, що представляє не надто хокейну країну, відсудив на турнірі два матчі за участю нашої команди. Як узагалі відбувається призначення суддів на поєдинки такого рівня?

— Наскільки мені відомо, третій наш поєдинок мав судити представник Польщі. Але оскільки збірна цієї країни, ще до нашого поєдинку з Казахстаном, автобусом поверталася додому, то й польський арбітр вирушив разом із ними, і його замінив румун. Схожа ситуація була під час польського етапу, коли голландський суддя збирався повертатися разом із командою автобусом, але тоді він встиг відпрацювати матч.

«Підсилити збірну ще є ким»

— Гаразд, давайте відійдемо від нюансів цих матчів і поговоримо про перспективу. Хто з українських гравців, які не грали в Броварах, може суттєво підсилити збірну на наступному етапі «Єврохокей–челленджа» в Норвегії, а головне — на квітневому чемпіонаті світу в дивізіоні І у Києві?

— Зараз травмовані Дмитро Німенко, Сергій Варламов, Дмитро Цируль — на них ми розраховуємо. Є ще «росіяни» Андрій Міхнов, Геннадій Разін із челябінського «Трактора», їх сподіваємось побачити принаймні у квітні.

— У Росії грає чимало молодих вихованців українського хокею, які, очевидно, теж могли б підсилити збірну. Чи ведеться якась робота, аби вболівальники таки побачили в синьо–жовтій формі Гайдученка, Собченка, Земченка та інших?

— Ми слідкуємо за цими хлопцями. Генеральний менеджер збірної зустрічався з ними, знає їхні думки. Той же воротар ЦСКА Сергій Гайдученко може з’явитися на нашому квітневому тренувальному зборі, із ним ведуться перемовини. Стосовно Данила Собченка з ярославського «Локомотива», то в листопаді він зіграв за російську молодіжну збірну на турнірі в Канаді, але це було неофіційне змагання. На цьогорічний чемпіонат світу він ніби не їде (хоча Собченко значився у розширеному списку гравців, викликаних на збори. — Авт.), і це ледь не остання його можливість офіційно бути заграним за Росію. Хоча, може, десь я й помиляюся. Звичайно, що і його, і того ж Дениса Петрухна, який грає в США, я б радо побачив у формі збірної, адже їхні батьки колись були моїми однокласниками.

— А яке ваше ставлення до натуралізації? Свого часу Михайло Захаров закликав залучати до збірної України російських хокеїстів.

— Тут треба враховувати, що після отримання українського паспорта цей гравець ще має відіграти два роки на нашій території, і вже тоді отримає право виступати за збірну. Якби ми таки отримали команду в КХЛ на цей сезон, то питання натуралізації гравців точно було б актуальне. А так — ця справа поки у підвішеному стані. Був лише варіант із залученням до збірної Вадима Аверкіна із «Сокола», але він зважив усі наявні моменти й логічно вирішив відмовитись. Без надійного підґрунтя це питання можна лише обговорювати, але не втілювати в життя.

«Тренерський штаб — та сама команда»

— Дмитре, свого часу ви вирішили повернутися зі США до України та зайнятися розвитком нашого хокею, хоча точно могли б залишитись в Америці, де цей спорт не настільки депресивний. Рішення повернутися було свідомим?

— У Сполучених Штатах я відчув себе вільною людиною і навіть зараз можу зібратися та повернутися туди. Інша справа, що в Україні мені все ж більше подобається.

Чи їхав свідомо займатися тут хокеєм... Мабуть, так, хоча дуже довго довелось чекати, коли щось нарешті запропонували.

— Чи відчуваєте в собі сили якось кардинально вплинути на гру збірної, спираючись на свій досвід?

— У тренерського штабу лишається не так багато часу на якісь зміни. Маємо кілька зборів, турнірів, на яких можемо працювати з гравцями. Вони ж більшість часу проводять у своїх клубах, і не завжди вони змагаються в найсильніших лігах тієї ж Європи. Наївно думати, що коли у тренерському штабі є людина з певними досягненнями в минулому, то його успіхи знайдуть продовження в діях підопічних. Успіхи формуються на конкретній базовій платформі, а якою вона є в Україні — самі знаєте.

— Що ж тоді зможе зробити на цьому тлі Дейв Льюїс? І чим канадські фахівці взагалі кращі за тих, хто виховувався в радянській хокейній школі? Та хоча б за того ж Захарова, який тепер став ще одним асистентом головного тренера нашої збірної?

— У Льюїса величезний досвід роботи на найвищому рівні. Той же Захаров, який є знаним тренером на нашому просторі, у всьому погоджується з рішеннями канадця, постійно визнає його правоту. Водночас канадець не зациклюється лише на своїх знаннях, а й постійно шукає поради, користується нашими підказками, тобто намагається використати все корисне для роботи. Це правильний підхід, і гравцям він подобається.

— У тренерському штабі ви виконуєте не лише обов’язки асистента Льюїса, а й допомагаєте з перекладом його слів, долучалися до формування списку запрошених гравців на два попередні збори. Справжній діяч широкого профілю...

— У нас якогось розмежування обов’язків не існує. І якщо є певна робота, то виконуємо її всі разом чи визначаємо, кому це вдасться краще. І навіть Юрій Шундров, у якого найбільш вузька спеціалізація — воротарі, може висувати свої претензії до дій захисників, якими завідує Захаров. Тренерський штаб — та сама команда, в якій є місце для виконання як своїх завдань, так і для допомоги іншим.

«У США захопився гольфом»

— Днями, шукаючи для коментаря наставника «молодіжки» Олександра Савицького, я застав його на тренуванні 15–річних дітей. Він допомагав проводити заняття, хоча офіційно працює зі старшими. А у вас не виникало бажання попрацювати з дітьми?

— У мене є трохи інша задумка. Разом з Олександром Годинюком на початку січня ми плануємо провести тренувальний табір, у якому впродовж тижня матимуть нагоду тренуватися всі охочі діти. Допомагатиме нам уродженець України Борис Дороженко, що вже тривалий час працює в США і спеціалізується на техніці катання. Заняття проходитимуть на ковзанці АТЕК, вони будуть платними. Ми не збираємось створювати якусь команду, а більше хочемо допомогти бажаючим поліпшити свою технічну майстерність, ну і десь сподіваємось заробити якісь кошти.

— А ви коли востаннє виходили на лід не як тренер, а як гравець? Десь граєте в хокей просто для душі?

— Рідко, хоча іноді трапляється. На «Авангарді» (ковзанка «Сокола» в Києві. — Авт.) катаються люди, які мають стосунок до федерації, або ті, що мають бажання пограти, то, буває, долучаюсь до них.

— Відоме також ваше захоплення гольфом — ви є віце–президентом української федерації. До цієї гри приохотилися в Америці?

— Так, під час виступів у НХЛ. В Україні в нас зараз міжсезоння, на снігу особливо не пограєш. Але цей рік для українських гольфістів вийшов вдалим: восени федерацію нарешті визнали на міжнародному рівні, нас прийняли до Європейської асоціації гольфу. Це серйозний крок для розвитку цього спорту в Україні.

ДОСЬЄ «УМ»

Дмитро Христич
Асистент головного тренера збірної України з хокею.
Заслужений працівник фізичної культури і спорту України, у минулому — відомий хокеїст–професіонал.
Народився 23 липня 1969 р. в Києві.
Виступав за ШВСМ і «Сокіл» (Київ), команди НХЛ «Вашингтон», «Лос–Анджелес», «Бостон», «Торонто», команду АХЛ «Балтімор», «Металург» (Мг, Росія).
Чемпіон світу 1990 р. у складі збірної СРСР, чемпіон Європи 1987 р. серед юнаків (U–18), чемпіон світу 1989 р. серед молоді (U–20). Срібний призер російської суперліги у 2004 р.
У складі збірної України виступав на Олімпійських іграх у Солт–Лейк–Сіті та на чемпіонатах світу 2001 і 2002 рр.
Двічі брав участь у матчах усіх зірок НХЛ

Петро Троць, «Україна Молода»