Зустрічаємося в київському ресторані ”Бульдог”. Зйомки там заборонено. Пропонуємо хокеїстові сфотографуватися біля його авто ”Фольксваґен Бора”.
— Да что вы? Она же кричит: ”Помой меня!” — Дмитро говорить російською з акцентом.
Повертаємося до ресторану. Замовляємо пиво.
Часто ходите на хокей?
— Цього року ще не був. ”Сокіл” грає в Броварах. Туди не надто зручно добиратися. Та й дивитися немає на що, — каже Христич. — І президента федерації якогось незрозумілого обрали. Краще піду ввечері на ковзанку, покатаюся.
Чому ви, найкращий український хокеїст, сьогодні не затребувані у вітчизняному хокеї?
— Просто не до хокею мені зараз. Коли виступав, був потрібен. Нині не маю певного роду занять. Займаюся своїм особистим життям. (Як ми дізналися, Христич — співвласник одного з київських нічних клубів. — ”ГПУ”).
Завдяки чому збірній України вісім років поспіль вдається грати в найсильнішому дивізіоні світової першості?
— Ентузіазм. Грошей ніхто не платить. Коли я виступав у НХЛ, приїжджав грати за збірну за тисячу доларів. Їх платили не за кожну перемогу, а за вирішення завдання — залишитися в групі найсильніших.
Олексій Житник вирішив виступати за Росію. Чому ви не обрали цього шляху?
— Коли Україна ще не виступала в найсильнішому дивізіоні, росіяни цікавилися, чи не хотів би я пограти за їхню збірну. Я погодився, але офіційної пропозиції так і не надійшло.
Ви грали в чемпіонаті СРСР та НХЛ. Можете порівняти ці два турніри?
— На чемпіонат СРСР я, молодий, дивився з захопленням — усе класно, одні зірки. Коли поїхав до НХЛ, глянув на речі тверезіше. У цій організації гравці собі форму не перуть. А про ігровий рівень і говорити нема чого. Хокейна еліта, хоч і запровадили у НХЛ ”стелю” зарплат, рветься за океан.
1990-го ви стали чемпіоном світу у складі збірної СРСР. Як почувалися серед зірок?
— Нормально. Звісно, були групування. Але і Фетисов, і Макаров, які вже виступали в НХЛ, не були зверхніми. З останнім спілкуємося на матчах ветеранів. Фетисов упізнає, вітається, але відразу каже: ”Извини, занят, надо бежать”.
У збірній ви працювали з легендарним тренером Віктором Тихоновим. Що скажете про нього?
— Фанат хокею. Крім нього, нічого не помічає. Тому Тихонова називають диктатором. Його помічником був нині покійний Ігор Дмитрієв із команди ”Крылья Советов”. Зв’язок із тренером хокеїсти тримали через нього. У фіналі Ігор доброї волі-90 в Сіетлі ми протистояли збірній США. Програвали 2:3, у нападі перейшли на гру в дві трійки. Каменський за 13 секунд зрівняв рахунок. У додатковому часі я не грав. Настала черга булітів. Сиджу на лаві, чую Дмитрієв звертається до Тихонова: ”Хай б’є Христич”. Тренер ”на автоматі” хитнув головою, погоджуючись. Я ледь з лави не впав. Проте гол забив. Як і Семак. Із ним цікава історія вийшла. Ворота американського стилю: біла прозора сітка, біла штанга. Тихонов каже: не обігруй, лід поганий, кидай одразу. Однак Семак вирішив обіграти і таки влучив у ворота. Сітка натягнута на ворота гранично — шайба вилетіла одразу. Тихонову здалося, що гола не було — ворота були дальніми. Доки Семак повертався, тренер виматюкався: ”Я ж йому, баранові, говорив, як треба кидати”. Дмитрієв відповідає: ”Васильовичу, Семак забив”. ”А, забив. Ну то добре-добре”, — заспокоївся головний.
Як потрапили до НХЛ?
— На молодіжному чемпіонаті світу-1989 в Алясці підійшли скаути з ”Вашингтона”: ”Класно граєш, хочеш за нас?”. ”Викликайте, приїду”, — відповів. Навіть не пам’ятаю, якою мовою розмовляли. Згодом і забув про це. А дивлюся телевізор, чую, що ”Вашингтон” на драфті вибрав Христича. Із Союзу випускали лише 28-річних. Але тоді СРСР розпадався. Українське хокейне керівництво не хотіло ділитися з Москвою. Мене відпустили, ще й гроші непогані заробили. Приїхав до Вашингтона. Там уже грали Татаринов та Петер Бондра. Останній допомагав мені адаптуватися. Татаринов тримався осторонь.
У ”Лос-Анджелес Кінгз” ви грали разом із Вейном Ґретцьки. Чи спілкувалися з ним?
— Ні. Різниця у віці давалася взнаки. Вейн старший від мене на 8 років. Якось у гольф грав із партнерами неподалік від будинку Ґретцьки. Він вийшов, запросив до себе. Посиділи півгодини.
Правда, що в США за стоматологічну операцію ви заплатили 69 тисяч доларів?
— Коли грав за ”Вашингтон”, в обличчя влучила шайба. Чотири зуби вилетіли. Поставив міст, він також зламався. Ніхто з лікарів не брався ”ремонтувати”. Нарешті знайшов ескулапа з інженерною освітою. Він поставив мені зуби і показав рахунок — 69 тисяч доларів. Я аж здригнувся. Добре, що клуб заплатив більше половини.
Христич мешкає в Києві з подругою Ольгою. Раз на три місяці літає до США. Там, у Нью-Гемпширі поблизу Нью-Йорка, з 1991-го живуть його батьки. А також перша дружина і 9-річний син Кай.
— Із сином спілкуємося англійською. Із колишньою дружиною нам говорити немає про що.
До США Дмитро літає рейсом Київ — Нью-Йорк. Іноді через Париж чи Цюрих.
— Востаннє добрався з Нью-Йорка до Києва за 7,5 години. Так швидко ще не літав, — каже хокеїст.
1969, 23 липня — народився в Києві
1985 — почав грати за ”Сокіл”
1990 — став чемпіоном світу
1990 — поїхав до Вашингтона, одружився з американкою Ейрін
1998 — народився син Кай
2002 — виграв арбітражний суд у ”Бостона”, виступив на Олімпіаді
2003 — грав у чемпіонаті Росії за магнітогорський ”Металург”
2004 — завершив кар’єру
Розлучений
Роман Шахрай (Газета по-українськи, 09.02.2007)
Роман Шахрай
Ось що хочу сказати з цього приводу...