Славнозвісні «якби»
Зараз можна казати, що було б, якби якісь фрагменти недавнього минулого склалися в інший пазл. Наприклад, якби склад національної команди на ЧС-2007 у Москві виглядав трохи інакше, хоча особливого вибору у тренерів і не було. Про проблему з енхаелівцями — трохи нижче. А головний тренер збірної Олександр Сеуканд шкодує передусім, що не поїхали до Москви молоді — захисник Володимир Алексюк і форвард Єгор Єгоров, вихованець харківської школи «Дружба-78». Керівник останньої Іван Правилов, до речі, багатьох своїх гравців працевлаштовує за океаном, тому в збірній і не підозрюють, як вони там виступають. Викликати «кота в мішку» з-за океану тренерський штаб не вважає за потрібне. Отже, для початку було б непогано хоча б запровадити своєрідну базу даних на всіх українських гравців. Бо інколи менеджери ФХУ взагалі випадково дізнаються про їх існування.
Серед причин провалу в столиці Росії багато згадували і про травму в першому матчі основного воротаря збірної Ігоря Карпенка. Як виявилося, гідної зміни в особах Олександра Федорова й Вадима Селіверстова йому не знайшлося. Але невідомо, як зіграв би Карпенко, якби був у доброму здоров'ї. Адже вже два роки, як він залишив російський чемпіонат і виступає в білоруському, а минулого сезону навіть не завжди був основним у мінському «Динамо», та ще й зазнавав травми.
Мабуть, не варто шукати крайніх серед задіяних на світовій першості хокеїстів. Навіть пан Сеуканд вирішив цього не робити привселюдно, а висловлював претензії деяким своїм підопічним у приватних бесідах. Хоча для преси відзначив: не виправдали себе зв'язка Матерухіна й Шафаренка, а також ланка Сальникова, Олецького і Завальнюка. Але, схоже, кращі часи трійки ветеранів уже минули, а молодші на їхній рівень ніяк не вийдуть.
Чи мали місце саме тренерські прорахунки, про це краще судити фахівцям. Проте трохи здивував розподіл ролей тренерів. Як сказав пан Сеуканд, Анатолій Степанищев відповідав за трійки форвардів, а Валерій Ширяєв — за пари захисників. Зрозуміло, що після двох поспіль розгромів від фінів і росіян треба було щось міняти, але чи доцільно було тасувати склад ланок саме перед вирішальним матчем із данцями?
Головний тренер каже, що втриматися у вищому дивізіоні на його місці навряд чи хтось би зміг. Що ж, можливо, вже настав час спробувати й методи нового фахівця для збірної з іншим баченням хокею, ніж звикли в Україні за останні роки.
Однією з головних причин поразок нашої збірної стала фізична втома гравців. А от ніякої фармакологічної програми для відновлення кондицій у нас чомусь цього року передбачено не було. Хоча всі кажуть, що матеріальне забезпечення команди нині було на найвищому рівні за часів незалежності. Але ж, наприклад, два роки тому, коли Україна гідно протистояла Швеції, США й Канаді, лікар постійно колов гравцям препарати (зрозуміло, що дозволені), які допомагали почуватися значно краще. Тоді й результати були гідні уваги, і за гру збірної не було соромно...
Пристрасті за енхаелівцями й сила «четвертої влади»
Деякі думки журналіста нашої газети у статті «Кому медалі, кому сльози» («УМ» від 12 травня 2007 р.) викликали різке незадоволення у генерального секретаря ФХУ Сергія Коваля (він же — головний спеціаліст відділу зимових видів спорту Міністерства у справах сім'ї, молоді й спорту). Зокрема, він заявив, що не казав на прес-конференції перед чемпіонатом світу про запрошення Руслана Федотенка до збірної е-мейлом, і це взагалі не його частина роботи. (Хоча хокеїсти Андрій Міхнов і Єгор Єгоров розповідали, що стосовно їх участі у збірній України з ними розмовляв саме пан Коваль).
Тезу про виклик Федотенка зі США до Києва електронною поштою було озвучено на зустрічі керівників ФХУ із журналістами. Крім Коваля, визнати таким чином безпорадність скаутів національної команди могли тренер збірної Олександр Сеуканд або президент федерації Анатолій Брезвін. Оскільки електронного запису прес-конференції ні в кого не знайшлося, довіряємося словам пана Коваля. I визнаємо, за цю роботу справді має відповідати інша людина, а саме — генеральний менеджер збірної Василь Фадєєв. Він передоручив цю справу колишньому нашому енхаелівцю Дмитру Христичу.
Той ніяким офіційним чином із ФХУ не пов'язаний, а за океан телефонував на добровільних засадах. Так, Христич розповів «УМ», що зв'язуватися з оборонцем «Атланти» Олексієм Житником його ніхто не просив, а от з іншим заграним за російську збірну захисником Антоном Бабчуком він спілкувався. Бабчук відмовився вдягти «синьо-жовтий» светр саме зараз, бо займався своїм працевлаштуванням — як відомо, наступний сезон він проведе в омському «Авангарді». Дивно, але сам Антон не далі як 17 травня в інтерв'ю одній з українських газет стосовно залучення до національної команди заявив, що його думкою ніхто не поцікавився, зваживши при цьому, що для зміни спортивного громадянства йому потрібно відіграти чотири роки в чемпіонаті України, а це нереально.
У розмові з представниками «УМ» генсек ФХУ Коваль наголошує, що фраза в нашій газеті про те, ніби ніяких кроків iз залучення Бабчука й Житника не було зроблено, хибна. Водночас він каже, що бачити їх у збірній України неможливо через непереборні перепони — за правилами Міжнародної федерації хокею (ІІХФ), вони чотири роки мають не грати за іншу національну команду й виступати у чемпіонаті України. Також пан Коваль не знає, чи має Житник український паспорт, оскільки він міняв громадянство на російське.
Від себе зауважимо, що ІІХФ інколи може робити й винятки, наприклад, як iз воротарем Євгеном Набоковим, котрому дозволила після виступів за збірну Казахстану грати за російську національну команду.
Історія з Федотенком дуже проста — ніхто не зміг з ним поговорити, бо... не знали його телефонний номер. Це стосовно того питання, як менеджерам ФХУ треба підтримувати контакт з кращими хокеїстами країни. Понікаровському ж Христич телефонував кілька разів, і, як відомо, той до Москви вирішив не їхати, пославшись на травму плеча. Тобто летіти за океан Христичу так і не довелося, хоча варто це було б зробити у середині сезону, а не за місяць до його завершення, коли у ФХУ згадали про енхаелівців. Чому так сталося? Сергій Коваль зауважує, що не в його правилах коментувати чужі промахи.
Відтак запропонував проводити «очні ставки» за участю гравців і представника ФХУ, бо виходить, що в присутності чиновника і без нього хокеїсти розмовляють по-різному. Пан Коваль заперечив, що у ФХУ є якісь підозрілі «фінансові схеми», і закликав журналістів звертатися до офіційних джерел, а не користуватися чутками, в тому числі й заявами деяких гравців. При цьому не виявив бажання відповісти на запитання «УМ», бо це «не тема нашої зустрічі».
Сергій Коваль спростував інформацію, що функціонери бояться дивитися в очі хокеїстам. Після кожного матчу, навіть програного, вони заходили в роздягальню і тиснули руки спортсменам, дякуючи за гру.
Звісно, ФХУ — це не лише пан Коваль, який не є уособленням федерації, хоча у її структурі стрілочка від президента йде одразу до генерального секретаря. У ФХУ багато інших ланок, продуктивність роботи яких викликає великі питання. Недаремно ж три роки тому хокейні тренери писали відкритого листа першим особам держави й спорту з проханням допомогти розібратися у цьому господарстві. Але віз і нині там. На висловлювання журналіста «УМ», що ФХУ працює незадовільно, Сергій Анатолійович відповів риторичним питанням: «А ви вважаєте, у мене інша думка?». Бо є люди, які щось роблять і які перебувають на видноті (до них пан Коваль відніс себе і пана Фадєєва), а є так звані «борці за розвиток хокею», які, втім, залишаються у тіні.
У чому сила, брате?
Наступного тижня відбудеться засідання ради ФХУ і так званий «круглий стіл» за участі представників комітетів, клубів, колективних членів федерації, дитячих шкіл, тренерів, арбітрів і спортивних журналістів. Уперше за нового керівництва ФХУ підбиватимуть підсумки минулого сезону на рівні всіх збірних та обговорюватимуть стан хокейного господарства країни, концепцію державної програми розвитку українського хокею на найближчі роки.
Зрозуміло, що потрібно будувати ковзанки, створювати й підтримувати дитячі школи, проводити повноцінний національний чемпіонат. Недаремно в ігрових видах спорту вважається, що високий рівень внутрішньої першості — запорука сильної збірної. Наразі ж наші клуби реальною силою в хокеї не є, але час від часу вони вступають у конфлікт з федерацію — через це пройшли «Дніпровські вовки», «Беркут», АТЕК. Однією з причин були численні порушення регламенту сторонами. Тож варто, мабуть, зрештою спробувати досягти компромісу і загальними зусиллями з повагою один до одного працювати на благо цієї видовищної гри. Аби вона в Україні не зникла...
Андрій Фоменко (Україна Молода, 24.05.2007)
Андрій Фоменко
Ось що хочу сказати з цього приводу...