Нинішньою весною хокеїсти збірної України ходять в іменинниках. Це ж не жарт: чемпіони світу, нехай і в групі "В". Цікаво, що п'ятеро зі складу переможців грають нині за клуби з Татарстану, а захисники Олександр Савицький та Юрій Гунько й зовсім стали чемпіонами Росії в лавах казанської команди АК Барс. З Юрієм зустрівся кореспондент "Дня". - Чи є почуття подолання найвищого бар'єру?
- Думаю, група "С" чотирирічної давності була не простішою в значенні виходу нагору. Словаки, казахстанці - ті виглядали сильніше ось цих квітневих конкурентів. З іншого боку, тоді траплялися команди, в яких і 20 шайб можна було виграти. Тут же все жорсткіше - недаремно на горизонті маячіла ліга "А".

НАВЗДОГІН ЗА ЧАСОМ
- Звідси, вочевидь, досить "скупі" рахунки ігор, наприклад, лише 3:1 з Естонією?
- Особисто мені якраз з естонською командою простіше грати було - той же стиль, на відміну від канадської манери, до якої тяжіли інші суперники. Але вибирати не доводиться. Під час листопадового перегравання взагалі "з листа" будемо вирішувати завдання. Буквально в переддень того турніру в національних чемпіонатах настане пауза. З клубів нікого наперед не відпустять. Однак, якщо тренери збережуть "люблянський" склад, то награні зв'язки нікуди за півроку не зникнуть.
- Юро, а цікаво, що керувало хлопцями більшою мірою - честолюбство, патріотизм, матеріальні стимули?
- Я би сказав інакше: відчуття того, що збірна, окрім нас самих, ще комусь потрібна. Україну зустрічали і за вдяганкою - спортивні костюми, кросівки, сумки. Щоправда, перед ЧС-95 в Болгарії видали куртки "Lotto", але це було мало не єдиним знаком уваги до збірної. Тепер же був проведений збір із залученням практично всіх наших "європейців". До того ж оголошено суму преміальних за будь-яке з чотирьох місць. Порівняйте, коли попереду був олімпійський відбір, нам мляво пообіцяли: ви спершу зумійте потрапити, а там і відправимо, мовляв, на Ігри, якщо грошей виділять. Не забувайте і про чинник часу, який з сезону-92/93 уперто грав проти нас.
- Ви маєте на увазі вік лідерів збірної України середини 90-х?
- В жодному разі. Тут - інше. Росія отримала всі хокейні повноваження колишнього Союзу. Але рівень тієї юніорської збірної СРСР, де мені довелося грати в парі з Олексієм Житником, багато в чому визначали хлопці, виховані в різних республіках - латиші Сандіс Озоліньш і Сергій Жолток, Дарюс Каспарайтіс, який починав у Литві, Костя Сподаренко з Усть-Каменогорська. А наш киянин Сашко Кузьминський навіть був капітаном збірної! То чи справедливо було новим федераціям починати з 3-4 дивізіонів? Внаслідок низки причин на молодіжний чемпіонат світу мене не взяли. Але після "призову" хокеїстів 1972 року народження, "золото" більше жодного разу в Москву не привезли. Погодьтеся, факт примітний.

ЖОРСТОКА "АМЕРИКАНКА"
- Йдучи далі, можна відстежити шлях інших хокеїстів з тієї ж "об'єднаної" збірної - В'ячеслава Козлова, Миколи Хабібуліна, Бориса Миронова, Олексія Ковальова - в НХЛ. Міг там з'явитися і Юрій Гунько, вибраний на "драфті" клубом...
- Сент-Луїс Блюз. Сталося це ще 1991-го. Проте, не те, щоб сталося. Адже викликати вони не поспішали добрих два роки. Мені ще треба було закріпитися в Соколі. Мій агент порадив поїхати до ліги, що на сходинку нижче, - обтесатися з рік. Рівень ІХЛ, повірте, досить солідний, його визначають фарм-клуби НХЛ. Щоправда, Мілуокі Адміралз, де я провів предсезонний "training camp", є незалежним клубом. Суми контрактів у цій лізі, природно, скромніші, але "кухня" - обміни, переходи, календар - та сама...
- І пані Удача повернулася спиною?
- Питання стояло так: на одне вакантне місце в захисті претендували канадець, словак і я. Власники розсудили, що безпроблемніший, так би мовити, свій. Ні тобі труднощів адаптації, ані мовного бар'єру. Я замало не рвонув ще лігою нижче, та вчасно одумався. З висоти років розумію, що вирушив я до Америки зарано. Так чи інакше, а повернувся додому.
- Проте тогочасна МХЛ була не слабка.
- В Міжнаціональній лізі я встиг пограти за дві команди - за наш Сокіл (сезон-94/95) і за Казань. Щоправда, 95-го запрошували ще в череповецьку Сєверсталь, але я поїхав в АК Барс. Там вже місяців зо два, зо три тренувався Сашко Савицький.

КАЗАНСЬКІ, АЛЕ - НЕ СИРОТИ
- Від'їзд цілої групи "соколів" відносять на рахунок фінансового дефіциту і трансформації МХЛ в елітну лігу Росії - без рижан, мінчан, киян. Невже так легко проходило пристосування до реалій Татарії? АК Барс, до того ж, прийняв новий тренер...
- В тому, першому для мене, "казанському" чемпіонаті були, з київських, заявлені в команді ще Олег Полковников і Василь Бобровников. Але через півроку Василь поїхав додому, а замість нього приїхав Вадик Шахрайчук. Пограв він з нами півтора року і підписав контракт у Німеччині. Тепер - про тренера. Юрій Іванович Моїсеєв вважається фахівцем старої, тарасовської школи. З ним - не просто. Режим тренувань і зборів вельми жорсткий. Але, безперечно, він відчуває сучасний хокей. З одного боку, нещодавно віддав перевагу в ролі першого воротаря над найавторитетнішим в команді Сергієм Абрамовим молодшому Дмитру Ячанову. З іншого, за ті три роки, що я в АК Барсі, єдиний з юних, що пробився в Моїсеєва в "основу" - це Денис Архипов. Інших його ровесників віддали в оренду, благо в Татарстані хокейні команди є в багатьох містах.
- Журналісти дедалі частіше вживають епітети "бум", "феномен", "команда-зірка"...
- В основному це - правда. На всі ігри замовляється "чартер", з нами літає бригада ТБ. На чолі клубу - прем'єр-міністр Республіки Татарстан Фарід Хайруллович Мухаметшин. Команду оточують спонсори, насамперед, "АК Барс Банк". У той же час, за затримками зарплатні в бюджетній сфері цей регіон входить до сімки найнеблагополучніших у Росії.

ЛІКОТЬ ДО ЛІКТЯ
- Але великий хокей не буває без великих розчарувань?
- В регулярному чемпіонаті-96/97 АК Барс став другим, але медалі тоді розігрувалися за підсумками "плей-офф". На жаль, вилетіли в першому ж колі на досить середній команді Саратова, причому третій матч був вдома. Якби в нинішній першості, лідируючи майже беззмінно, ми впустили шанс, нас не зрозуміли б.
- В чому головний секрет перемоги клубу?
- Так, в коло претендентів на медалі АК Барс увірвався за Юрія Моїсеєва, але ніхто не применшує місцевих традицій. Їх носієм є і другий тренер Всеволод Єлфімов - в минулому капітан СК ім. Урицького (так команда називалася багато років). Безсумнівно, висока організація гри, дисципліна - заслуга головного тренера. Але дух командний - це сама команда. Колектив з великої літери. У ті роки, коли заробітки були куди скромнішими, нову машину одного з гравців вкрали прямо з-під будинку. Так от, хлопці скинулися - купили іншу. До речі, високий рівень злочинності в деяких російських регіонах серйозно стримує переїзд у ці клуби хокеїстів зі столиць... Про Казань мені не було потреби збирати відомості. Ще коли грав у Києві за ШВСМ, то в день виїзного матчу з Ітілью мене мало не роздягли в 300 метрах від Палацу спорту. Тоді у них молодіжні угрупування жах наводили. А що зараз? На дорогах і майданах ви можете побачити міліцейські патрулі з автоматами. Але це - як гарантія спокою, а взагалі влада вже давно переламала ситуацію. Ось де точно може "розборка" виникнути, так це за автографами гравців АК Барсу.
- Без зайвої скромності, а чи ви відчуваєте цю популярність "барсів" на собі?
- На телебаченні Татарстану є така програма - "Хокей для всіх", і вона запропонувала глядачам скласти символічну п'ятірку клубу за підсумками сезону. Увійшли до неї форварди Олексій Чупін, Сергій Золотов, Михайло Сарматін, а захисники - Дмитро Балмін і я.
- В місті, в команді у вас є друзі?
- Ще раз повторюся. Гравці один одного підтримують у всьому, ми - велика родина. Кумир публіки - 37-річний Абрамов, у спілкуванні - проста, чуйна людина. Хоча нашу Наташу опікали по черзі обидві бабусі - і моя мама Галина Модестівна, і Тетянина - Галина Миколаївна, але у нас спочатку не було медичного полісу в Казані. А дочка там - з трьох місяців. Так от, Сергій, з дружиною Світланою привезли до нас дуже досвідченого педіатра, який постійно спостерігає їх Катрусю. Додайте й те, що подружжя Савицьких живе поверхом вище, так що журитися ніколи. Та й ми впевнені, що в Києві на нас завжди чекають.

З ДОСЬЄ "ДНЯ"
ГУНЬКО Юрій. Захисник збірної України з хокею.
Чемпіон світу-98 (група "В").
Народився 28 лютого 1972 року в Києві. Вихованець СДЮШОР Сокіл з 1980 р. (перший тренер - Валерій Голдобін). Виступав за клуби: ШВСМ Київ - 1988-91рр.; Сокіл Київ - до 1995 р.; АК Барс Казань - 1995-98 рр. Срібний призер чемпіонату Європи 1990 р. серед юніорів у складі збірної СРСР (старший тренер - Володимир Каменєв); чемпіон Росії 1998 р. Закінчив Український університет фізвиховання та спорту.

Євген Карельский ("День", 1998)

Євген Карельский