Костянтин Сімчук – головний тренер київського «Сокола», очільник однойменної ДЮСШ і сам — колишній вихованець клубу. У двох попередніх сезонах був помічником Олега Шафаренка, який цьогоріч не зміг продовжити очолювати команду за сімейними обставинами (і передав «Сокіл» Сімчуку). Як воротар виступав за рідну команду в 1992-1997 роках, 2001-му, 2009-2013 роках, провівши за «Сокіл» 167 офіційних матчів. Був гравцем року в Україні за підсумками сезону-2004/2005. Нині він також є асистентом Вадима Шахрайчука в національній збірній України.

ЯКЩО ТРЕБА — ДОПОМОЖЕМО «КРЕМЕНЧУКУ» НА КУБКУ

- Пане Костянтине, минуло два сезони відтоді, як відновили «Сокіл». Віцечемпіонство, участь у Континентальному кубку, цього сезону — чемпіонство. Справи йшли вгору, а тепер все знову треба починати з нуля?

— Не те, щоб з нуля — у нас є група гравців, які залишилися в Україні. Це Вадим Мазур, Дмитро Німенко. Сергій Бабинець доєднався до команди. Є декілька молодих гравців, які отримають шанс зіграти на найвищому рівні. Тому цього разу відновлення не з нуля, ми продовжуємо працювати.

— Який фізичний стан команди? Деякі хлопці розповідають, що два тижні як вийшли на лід після 24 лютого.

- Зараз ми багато працюємо над фізикою, є достатньо часу на льоду, ми проводимо також тренування в залі. Не так багато хлопців, які зовсім не тренувались. До нас доєднався Іван Сисак — він після чемпіонату світу не мав змоги тренуватися на льоду, однак він не в поганій формі.

— Ви отримали нову посаду, але для вас «Сокіл» — це рідна команда. Які амбіції у вас безпосередньо в якості головного тренера?

- У нас завжди амбіції найвищі: перемагати в кожній грі. Трохи пізніше будемо ставити цілі на майбутнє, але «Сокіл» повинен грати, «Сокіл» — це команда, яка завжди грає за перші місця.

- «Сокіл» мав брати участь у Континентальному кубку. Ви відмовилися від цього, тепер там змагатиметься «Кременчук». З чим було пов’язане рішення знятися з турніру? Це фінансова складова?

- Так, це рішення було прийняте через фінанси. Ми планували починати сезон в Польщі, але нам просто бракує коштів це зробити. Участь у Континентальному кубку ми свідомо віддали «Кременчуку». У них ситуація з фінансами трохи краща, ніж у нас. Ми їм допомагатимемо, я думаю, якщо у нас будуть гравці, які зможуть посилити команду Савицького, то ми залюбки це зробимо.

Через повномасштабне вторгнення чемпіонат України завершили достроково, а «Сокіл» став чемпіоном. Та команду покинуло близько 10 легіонерів. До осені не було зрозуміло, чи продовжить «Сокіл» своє існування. Але 8 вересня клуб зібрався на ковзанці ВДНГ і розпочав свій тренувальний сезон.

Костянтин Сімчук розповів Укрінформу, що трапилося з легіонерами та молодим поповненням у команді, чому важливо провести чемпіонат України в умовах війни та чи будуть матчі у столичному Палаці спорту.

— Тобто цей сезон «Сокіл» гратиме лише в чемпіонаті України?

— Так, але я думаю, що це непогано. Всі знають, яка у нас зараз ситуація. Передусім нам потрібно, щоб сезон в Україні розпочався і спокійно завершився. Наша школа працює в тому само режимі. Багато хлопців повертаються, і ми маємо надію, що все відбудуємо тут: і країну, і хокей, і весь наш спорт.

ЖОДНИХ «БРАТНІХ» ЛЕГІОНЕРІВ, СТАВКА — НА ВЛАСНУ МОЛОДЬ

— Минулого сезону в команді було близько 10 легіонерів. Зараз вони всі пішли. Чи можливо їх замінити на сто відсотків?

— Так, у «Соколі» зараз немає легіонерів. Федерація хокею України ухвалила рішення, що легіонери з білорусі та росії не мають права брати участь у нашому чемпіонаті. Це правильно. Але є хлопці з-за кордону, які хочуть грати в нашому чемпіонаті. Мені зараз пише хлопець, воротар з Канади, він бажає приїхати в Україну. Подивимося. Ми, як завжди, стартуємо в сезоні з молодими голкіперами. Останні два роки у нас був Кубрицький (воротар Дмитро Кубрицький – авт.) номером один. Зараз до нас приєднався Сава Сердюк. Він грав на останньому чемпіонаті світу U18. Сава показав дуже гарний хокей. Також у команді зараз Назар Бойко – це молодий хлопець 2006 року народження. Можливо він гратиме у цьому розіграші. Я впевнений, що для молодих гравців відкриваються хороші перспективи показати себе, спробувати себе на дорослому рівні. Ми маємо надію, що ця ставка спрацює

- До старту сезону залишається не так багато. Чи будуть якісь спаринги або ж виїзди на збори?

— У нас заплановано декілька спарингів з київськими командами. Я не думаю, що ми поїдемо кудись грати, будемо тут, у Києві. Також зараз ведемо перемовини із столичним Палацом спорту. Гадаю, цьогоріч ми гратимемо саме там. Це дуже важливо для нас, для Києва і для нашої країни. Ми знаємо, що Палац спорту багато років не функціонував як місце для проведення спортивних змагань, але ж директор Палацу спорту має намір повернути туди спорт у такий важкий час.

— Ваш старший син Михайло грає за «Сокіл», тепер до команди також приєднався молодший син Гавриїл. Як вам тренувати своїх синів?

-Я вже звик до цього. Я їх треную останні декілька років. Вони мають гарні пропозиції з Європи і Канади. Ми дивимось туди, тому що я вважаю, що молодий гравець, якщо в нього є можливість поїхати грати в Канаді чи Америці, чи в Європі, повинен їхати, зростати. Тому що це — майбутнє збірної України.

— Ви сказали про наше майбутнє. Чи можливий розвиток українського хокею в умовах війни?

— Звісно, за цих умов дуже складно говорити про якийсь розвиток. І я зараз кажу не про хокей, навіть не про спорт. Ми живемо в умовах війни, ми повинні це розуміти. Всім тяжко. У нас дуже багато молодих хлопців виїхало грати в Європу, в Америку. Наприклад, хлопці 2006 року, які є вихованцями «Соколу», майже всі виїхали. Це близько 20 молодих українських хокеїстів, які гратимуть у чемпіонатах високого рівня, вони змагатимуться в сильних чемпіонатах. Ці хлопці – наше майбутнє. Ми впевнені, що вони наберуться досвіду, повернуться і підвищуватимуть рівень українського хокею.

— Чи уявляєте ви проведення чемпіонату в умовах війни? В регламенті прописано, наприклад, що під час тривог команди покидають хокейні майданчики.

— Якщо бути відвертим, я не можу собі уявити, як все це відбуватиметься. Ми ще ніколи не грали в таких умовах, та й взагалі світ досі не знав таких прикладів. Але ми маємо бути готовими до цього. Ми маємо прийняти цей виклик. Я вважаю, що рішення провести чемпіонати України з хокею, з футболу є дуже правильними. Це дуже важливо для нашого суспільства. Важливо, аби зараз ковзанки працювали, аби хлопці тренувались, аби люди дивились хокей. Сидіти вдома і читати новини – не так легко, можна з глузду з’їхати. Хлопці тренуються, зростають, вчаться, вони демонструють: незважаючи ні на що, ми живемо, ми будуємо своє майбутнє в нашій Україні. І обов’язково збудуємо.

Укрінформ