Ще на позаминулих парламентських виборах СДПУ(о) розіграло футбольну карту, записавши в свою партію столичне „Динамо” і перетворивши футбольні трансляції на суцільну передвиборчу агітацію. Сьогодні цим шляхом збирається піти інший знаний політик.

Київський мер Олександр Омельченко досі мало цікавився футболом. Його більше приваблював хокей та бокс. Тупцювання першої особи столиці на боксерському рингу стало невід’ємною частиною кожної трансляції поєдинків братів Кличків.

Президентство Олександра Олександровича у Федерації хокею України не принесло цьому виду спорту помітного зростання. Національний чемпіонат являє собою жалюгідне видовище, збірна ледь бореться за виживання у когорті найсильніших. Але більшість небайдужих до хокею людей відзначають, що результати українських хокеїстів досягаються скоріше всупереч діяльності Омельченка на посаді президента федерації, аніж завдяки його опіці.

Загальновідомо, що найбільшою популярністю в Україні користується не бокс і тим більше не хокей. Нарешті, ця думка прийшла і в першу столичну голову. Важко сказати, хто ж остаточно переконав найвідомішого плиточника Києва звернути увагу на гру мільйонів. Можливо, поштовхом став приклад губернатора Чукотки Романа Абрамовича, який кілька років тому придбав собі лондонський „Челсі”. Ця витівка коштувала олігарху багатьох мільйонів, однак миттєво зробила йог популярним як на батьківщині, так і на берегах туманного Альбіону. Британська преса оголосила начальника Чукотки найпопулярнішою особою, „Mail On Sunday” визнала його найбагатшим жителем островів.

„Ну чим Чукотка краща за Київ”, - напевно, запитував себе Олександр Олександрович, приглядаючись до футбольних грандів. Однак купувати британський чи іспанський клуб не став, оскільки на відміну від Романа Абрамовича, київський мер не є офіційним мільярдером. І тоді в голову прийшла геніальна ідея – якщо британський клуб не йде в руки мера, то Омельченко сам створить аналог футбольного гранда.

Для цього столична влада взяла під своє крило армійський ЦСКА і назвала його на англійський манер „Арсеналом”. Спочатку справи йшли непогано, на тренерський місток запросили відомого фахівця В’ячеслава Грозного, який зумів в стислий термін створити боєздатну команду. Однак з часом інтерес власників команди згас, знаний тренер залишив „Арсенал”, команда скотилася в групу аутсайдерів, а нинішній сезон взагалі завершує поза першою десяткою.

Не важко здогадатися, що з такими результатами Омельченку годі мріяти про лаври Абрамовича, а до нових виборів залишилося обмаль часу. І столичний керівник вирішив діяти. Як можна підсилити гру футбольного клубу? Звичайно, хорошими гравцями та високою мотивацією у вигляді гонорарів, як це прийнято в „Челсі”. Отже, Олександр Олександрович вирішив витратитися на свій клуб. Але, на відміну від Абрамовича, який спускає на футболістів гроші з персонального бюджету, пан Омельченко переклав цей тягар на плечі... усіх киян. Іншими словами, що кожен житель столиці, незалежно від того, за яку команду він уболіває, скидається в „общак” на „Арсенал”. Нагадуємо, що окрім канонірів столицю у вищій лізі представляють „Динамо”, „Оболонь” та „Борисфен”. Останні два, щоправда, залишають прем’єрний дивізіон. Але це й не дивно – вони не мають такої фінансової підтримки багатомільйонної громади.

А гроші, слід сказати, витрачаються немалі. З майже 72 мільйонів гривень, які цього року освоїть київське Головне управління фізичної культури та спорту, 44 мільйони стоять у рядку „ФК „Арсенал-Київ”. В той же час на утримання 24 дитячо-юнацьких спортшкол виділяється вчетверо менше. Ще одна промовиста цифра – хокейному клубу „Сокіл” столичний бюджет підкинув жалюгідні 1,7 мільйона гривень. Отака виходить спортивна арифметика.

Частково Олександр Омельченко таки став схожим на Рому Абрамовича. Чукотський губернатор переймається добробутом 22 футболістів значно більше, аніж долею всіх чукчів разом узятих. Так само і київський мер витрачається на своїх футболістів, а не на облаштування сотень спортивних майданчиків. Але ж Роману Абрамовичу не прийшло в голову вписати утримання футбольного клубу „Челсі” окремим рядком в бюджет своєї вотчини. Отож і маємо сумні картину: там, де ще вчора столичні діти ганяли м’яча, сьогодні забиваються палі під висотні будинки.

Цікаво буде поспостерігати за розвитком ситуації, адже такі витрати з бюджету на улюблений клуб важко назвати цільовим використанням коштів. Зрештою, нова влада неодноразово заявляла, що для неї немає принципової різниці, якого кольору прапор тримав той чи інший політик під час помаранчевої революції, головне, щоб він дотримувався закону. Було б непогано, якби влада нарешті довела свою принциповість. І почати можна було б, наприклад, з Олександра Омельченка.

Ярослав Іванчук (Кияни, 10.06.2005)

Ярослав Іванчук