Не інакше, як урочистостями називали організатори позавчорашнє перебування в Києві Кубка Стенлі, привезеного «нашим чоловіком у «Кароліні» Антоном Бабчуком. І все ж, враховуючи стан хокею в Україні, суто на піднесеній ноті провести всі заходи не вдалося. І на ковзанці «Авангард», де доступ до трофею мали всі бажаючі, і в концерт-холі «Фрідом», де відбулася півторагодинна прес-конференція, рефреном проходила фраза: «Потрібно змусити владу замислитися, що хокей в Україні таки є».

Українська держава витрачає на хокей більше, ніж США, на 400 тис. доларів?!

Поки що він є насамперед у проектах. Скажімо, Олександр Кондратьєв — президент хокейного клубу «Беркут», який разом із фірмою «Союз-Віктан» допоміг головному призу НХЛ потрапити в Україну, каже, що для розвитку хокею в Україні потрібен насамперед сильний внутрішній чемпіонат, і в штабі «Беркута» навіть розробили детальну програму розвитку хокею в країні. З нею привселюдно пообіцяв ознайомитися профільний міністр Юрій Павленко. До речі, глава Мінмолодьспорту відверто зізнався, що його відмовляли йти цю на прес-конференцію. І недарма: збуджена визначною подією публіка спробувала владі в особі міністра «всипати» (поки що — на словах) за стан улюбленої гри. Відзначимо, що у відповідь на один із закидів Павленко видав досить цікаву фразу, над якою варто замислитися. Спочатку міністр заявив, що його відомство взяло значно більшу частину фінансування українського хокею на себе. Раніше з бюджету йшло 590 тисяч гривень, а тепер — 2 мільйони. Потім Антон Бабчук розповів, що клуби НХЛ фінансуються у межах від 18 млн. до 38 млн. доларів. А коли пролунав закид: «Ось бачите!», Юрій Павленко розставив крапки над «і»: «Це не зовсім коректне порівняння. Річ у тім, що в Північній Америці держава у клуби й розвиток хокею не вкладає жодного цента — йдуть лише приватні інвестиції. Тож можна сказати, що у нас держава вкладає більше в хокей, ніж у США, якраз на 400 тисяч доларів».
А загалом, варто визнати, що розвиток такого витратного виду спорту, як хокей, напряму залежить від економічної стабільності та ладу в країні. Символічно, що Антон Бабчук так прояснив відсутність у маршруті Кубка Стенлі Хрещатика й майдану Незалежності: «А де там його виставляти — подивіться, що там відбувається» (на Майдані зараз стоять «політичні» намети. — Авт.).

Йому пощастило з «Кароліною»

Звісно, 22-річному «американському киянину» було значно приємніше відповідати на суто хокейні запитання. Антон одразу підкреслив, що в нього не виникало сумнівів, куди привезти Кубок Стенлі на ту добу, яка відведена для «мандрівок» із трофеєм кожному гравцеві команди-переможниці:
— Я народився і виріс у Києві. У хокей, на ковзанку «Авангард», мене у п'ять років привів батько, тут я тренувався під керівництвом Юрія Крилова. Згодом, у 14 років, я поїхав у команду підмосковного міста Електросталь — вона була найсильнішою на той час у моєму віці. А ще за п'ять років переїхав в Америку. Однак після того, як залишив Батьківщину, я ніколи не забував, де опанував ази хокею. Та й кожне літнє міжсезоння я проводжу в Києві. Тож коли мій клуб «Кароліна» виграв Кубок Стенлі, я не вагався з обранням маршруту.
Бабчук розповів, що спочатку трофей у Північній Америці показали американські й канадські гравці «Харрікейнз» і вже після цього за справу взялися європейські легіонери «Кароліни» — швед Ніклас Валлін, чехи Вадим Врбати та Йожеф Васіче, швейцарський голкіпер Мартін Гербер. І вже після нього настала черга колишнього киянина.
Антон Бабчук не приховував, що про нюанси презентації трофею на Батьківщині він радився з Олегом Твердовським, ще одним колишнім українцем, заграним за збірну Росії.
— У мене тут багато родичів, друзів, які люблять хокей, тож я був дуже радий, що всі вони, а також багато шанувальників цього виду спорту, одержали можливість знову побачити цей приз, — сказав Антон.
Розповідаючи про своє життя-буття у США, Бабчук визнав, що в його переході під час сезону із «Чикаго блек хоукс» в «Кароліну» був присутній момент везіння. Адже Кубок Стенлі не завжди потрапляє у руки видатних майстрів, і, навпаки, іноді посередній гравець, який виступає в сильній команді, стає тріумфатором.
— Хокей — командний вид спорту, це ж не теніс. Мені пощастило з «Кароліною», — каже Антон.
Також Бабчук спокійно сприйняв питання про те, чому він не грав у переможному «плей-оф». Антон розповів, що до всіх вирішальних поєдинків він готувався разом із командою, бо тренер неодноразово казав: «Будь готовий у будь-який момент вийти на майданчик». Тому коли завершилася вирішальна зустріч фінальної серії проти «Едмонтона», наш співвітчизник приймав вітання нарівні з усіма, також був на льоду в традиційному чемпіонському блайзері й піднімав на руках заповітний Кубок. Тим більше що до Бабчука в команді ставляться чудово.
— Щодо головного тренера Пітера Лавіолетта, то він дуже гарний фахівець, і грати під його керівництвом — суцільне задоволення, — каже Антон.
Питання ж, чи буде вигравіруване ім'я Бабчука на Кубку Стенлі, в компетенції головного комісара НХЛ Гарі Бетмена, адже раніше на Кубку закарбовували імена тільки тих, хто грав у «плей-оф».

Труднощі переїзду

— Чи важко далося у свій час рішення про переїзд до Росії?
— Пропозиція переїхати у підмосковний «Кристал» надійшла під час юнацького турніру в Канаді, рішення далося легко. В Електросталі зібралися тоді найкращі юнаки мого віку з усього Союзу, і я там міг вийти на вищий рівень майстерності. На жаль, хокей в Україні вже тоді перебував у жалюгідному стані, тож питання — їхати чи не їхати — не стояло. Тоді, до речі, зі мною виїхав і Микола Жердєв, який зараз виступає за «Сірак'юз кранч». Інші обрали інший шлях у житті, але з усіма земляками підтримую зв'язок.
Після того як на початку прес-конференції Антону Бабчуку вручили светр національної збірної України з номером 24, питання про його можливий виступ за рідну країну зависло в повтірі. Коли ж нарешті дійшли й до цього, суть проблеми взявся пояснити Олександр Кондратьєв: «Тут є моральний та юридичний аспекти. З першої точки зору, Антон готовий зіграти за збірну України (оплески у залі. — Авт.). З іншого боку, він зіграв свого часу за юніорську збірну Росії. Утім юридично цю проблему можна вирішити. Скажімо, Росія змогла відсудити воротаря Набокова, який зіграв свого часу за юніорів Казахстану».

* * *

До 28 серпня неодружений хокеїст перебуватиме в Києві. З цього приводу журналісти поцікавилися, як українським дівчатам вийти на гарного й небідного парубка. На що Антон відповів: «Хто шукає, той завжди знайде».
Він довів це свою кар'єрою.

ДОСЬЄ «УМ»

Антон Бабчук
Захисник
Народився 6 травня 1984 року в Києві.
Хокейну науку опановував у юнацькій команді київського «Сокола», а також «Кристалі» (Електросталь, Росія).
З 2003 року — в Північній Америці. У Національній хокейній лізі виступав за команди «Чикаго блек хоукс» (2003-2005), «Кароліна харрікейнз» (з 2005-го). У складі останньої став володарем Кубка Стенлі, за півсезону набрав 5 очок (3 закинуті шайби плюс 2 результативні передачі; коефіцієнт корисності «мінус 2», 6 хв. штрафу).
Загалом у НХЛ провів 44 матчі — 5 голів, 7 пасiв, «мінус 8», 24 хв. штрафу.

Ігор Корольов (Україна Молода, 03.08.2006)

Ігор Корольов